Чудесна гумореска П. Глазового (особливо для мисливців)

Ми із кумом не полюєм третій рік А проте він - геніальний чоловік Хоч ружжо своє продав уже давно І говорить: «Да нащо мені воно? Реєструй, та доглядай, та бережи Ну нашо мені морока ця, скажи?» Раптом - здрастуйте, у кума новина: Вбив дубиною під лісом кабана. Видно трапився охлялий кабанець Ррраз! по черепу торохнув — і кінець. М’ясо є, але порушено закон Бо мисливський не почався ще сезон! Скільки клопоту для себе наробив!!! Хто повірить шо дубиною убив? Кабанець такий нівроку, пудів з два Скажуть — бреше! шо такого не бува… Затягли ми кабанця того в сарай Кум говорить : «Ти, будь ласка, починай Скручуй віхті і соломою смали Та дивись мені сарай не підпали Я тим часом по водичку побіжу Повернуся і смалити поможу.» Заходився я кабанчика смалить Диму повно!!! Голова мені болить! Де той кум запропастився? Де пропав? Наче згинув, чи у воду десь упав. Взяв я відра і побіг його шукать Може з ставу доведеться витягать… Прибігаю - бачу кума над ставком Шось вовтузиться і бовтає дрючком “Ти прости мені”, - він каже, “і пробач. Упустив відро. Не витягну, хоч плач А чуже ж воно – позичив у куми…” Дуже довго те відро шукали ми… Повертаємось ми з відрами у двір - Пес лютує! і біснується як звір! Ми в сарай, а там повнісінько людей Оглядають недосмалений трофей. Двоє в формі, троє просто в піджаках З олівцями і блокнотами в руках. Шось там пишуть, обміряють кабана, А назустріч нам виходить старшина. «Ого-го, ось появилися орли! Вже й водичку для обмивки принесли... Одобряю!”, - каже кумові - “Здоров! Молодець, шо не утік а сам прийшов. Так в ізбу давай заглянєм на момент І складьом офіціальний документ" Посідали ми у хаті за столом Старшина суворо каже: «Ну, начньом» Папірця моєму кумові дає: «Ізложи тут обяснєніє своє Ось тобі, будь ласка, ручка, ізлагай - Ізоткуда діч попала у сарай. Ізложи чістосєрдєчно, от души І, пожалуста, по-руському піши Государствєнній хоть учім 20 год Но покачто нє пустілі в оборот» Я трясуся, бо напав на мене страх Він обом нам припаяти може штраф! Або візьме й до району повезе І посадить у холодне КПЗ Кум спокійно умостився на стільці Написав і розписався у кінці. Я, він каже, нерозбірливо пишу. Так послухать об’яснєніє прошу «Ми, такіє-то, такого-то чісла Завєршилі по хазяйству всє дєла І пошлі вдвойом по воду до ставка Вдруг мальчішка прібігаєт і гука: «Дядьку, дядьку, загорівся Ваш сарай!» Я - до кума: «Швидше воду набирай!» Прибігаєм ми додому вмєстє з ним А з сараю як із кузні валить дим. Ми - в сарай, а там з дружками старшина Позапряталісь і смалять кабана!

Нєізвєстно ізоткуда і коли Кабана того мєрзавци притягли. А тому прошу районне УВД Пусть порядок в цьому ділі наведе Остаточно положити треба край Шоб не лазив старшина у мій сарай…» ----- Кум не може заспокоїтись ніяк. Все питає: — Що ж виходить? Як це так? Вже й міліція порушує закон… Їдьмо завтра до начальника в район. Чом повинен я простому старшині Не по-нашому писать доповідні? В понеділок у райцентрі ми були. Находи-и-ились, а начальника знайшли. Кум спокійно і докладно розказав, Як пояснення міліції писав, Та й питає: — Чом це так, що старшина Мови нашої державної не зна? Він на службі Україну представля, То чому ж він по-російськи розмовля? А начальник: — Я вас вислушал. Так вот, Ето мнє напомінаєт анєкдот. Сущєствуєт два похожих язика. Вот скажитє, как по-вашому рука? — Так і буде, - кум говорить. — Ну а зуб? — Так і буде, - кум відказує. — А пуп? — Так і буде. — Ну а задніца? — Не так… — Ну і что же, получається, чудак? Что виходіт? Із-за задніци одной Ви прієхалі бєсєдовать со мной? Кум за голову вхопився: — Стид і страм… Я заяву прокуророві подам! А начальник: - Угрожать мнє прєкраті! Можешь сразу гєнєральному нєсті. Он живйот на Украінє 30 лєт, А язик дєржавний знаєт? Тоже нєт. По-украінскі он тоже ні бум-бум. — Напишу в Верховну Раду! - каже кум. А начальник зуби скалить: — Вот чудной! Что он может, тот Совєт Вєрховний твой? Ти же слушаєшь по радіо рєбят. Половіна там па-рускі говорят. Почєму я знать укрАінскій должон? Кум говорить : — Так про мову ж є закон! Я такого беззаконня не стерплю, Телеграму президентові пошлю. А начальник: — Возраженій тоже нєт. Почта рядом. Пєрєдай єму прівєт. Ми схопилися — на пошту спішимо І на бланку телеграму пишемо: «ПАНЕ ВІКТОР, ПРЕЗИДЕНТЕ ДОРОГИЙ! ЩО Ж ЦЕ В БІСА ЗА ПОРЯДОЧОК ТАКИЙ, ЩО МІЛІЦІЮ ОЧОЛЮЄ ПІЖОН, ЯКИЙ ЗНАТИ НАШУ МОВУ НЄ ДОЛЖОН?…» А дівулька витикається з вікна І питає: — Што ти лєпіш, старіна? Ти чєво понавидумивал здєсь, дєд? Да на клавішах і буков такіх нєт. Гдє возьму я с точкой «і» і букву «ї»? Спряч, пожалуйста, каракулі свої! Кум додому ледве-ледве дочвалав. Так, сердешний, телеграму й не послав. А якби вона до Києва й дійшла, То, гадаєте, комусь би помогла? Про закон той де вже тільки не товчуть, Але наслідків не видно і не чуть. Кум із цього вивів істину гірку: — Незалежність наша знову у мішку. Залишилось тільки туго зав’язать Та крізь дірочку нам дулю показать.