неділя, 7 червня 2009 р.

Подорож поліською "Кукушкою" - одним із семи чудес України

Отож, шановним читачам пропонується такий собі звіт-есе (насправді тут запросто можна написати невелику повість. Бо матеріалів, а, головно, емоцій навіть за таку коротку подорож назбиралося море!) про недавню мою подорож найдовшою (106 км) вузькоколійкою Європи - поліською "Кукушкою".

Вже давно у нашому тісному товаристві (кума Люда, дружина Оля, я і наш синок Андрійко. Ще до нас в таких випадках, як правило, приєднується кума Ніна, але в цей раз вона з особистих причин не змогла бути з нами) був запланований "екскурсійно-дикий" тур найдовшою вузькоколійкою Європи - поліською "Кукушкою". І нарешті ми реалізували свої задумки на другий-третій день після дня народження куми Люди (з 27-го на 28-е травня). До речі, я вже згадував про ці наші плани у своєму звіті про відвідання Львова на Різдвяні свята (див. останній абзац приведеного URL).
Отож, про все по порядку.
Попередньо (десь за тиждень до самої подорожі) мені жіноцтвом було доручено:
  • Спланувати сам хід подорожі
  • Відшукати контакти на господарів та домовитись з ними про ночівлю/харчування, бо за один світловий день весь тур відбути неможливо.
Заліз я в Інтернет і досить швидко знайшов цікаву статтю, з якої і довідався про контакти на згадуваних там господарів, котрі почали пробувати свої сили в невеликому сімейному бізнесі в галузі "зеленого туризму" (проте поки-що й не покидають основні місця своїх робіт): Людмилу та Олександра з великого та відомого села (чи то селища - зараз не пам'ятаю - треба поцікавитись) Антонівка Володимирецького району Рівненської області. Забігаючи наперед відразу скажу, що ця молода сім"я виявилась напрочуд приємною, веселою, працелюбною, освіченою та гостинною. Я ще далі трохи зупинюся на її характеристиці. Отож, я зателефонував на вказаний номер Людмили і про все з нею домовився. Вона ж порадила нам як краще і чим саме їхати з Рівного. Виявилось, що найкраще з Рівного (і, до речі, з Києва також) яким завгодно способом добратися до Антонівки, там переночувати у господарів, і з самого ранку вже виїхати "Кукушкою" на Зарічне (районний центр Рівненської області, неподалік від Білорусі).
Ну так ось, за порадою Людмили виїхало нас четверо з Рівного о 18-30 вечора дизель-поїздом "Здолбунів-Ковель" (не можу дати точне посилання на розклад, бо на момент написання цього звіту електронна версія розкладу тимчасово була відсутня. Спробуйте трохи пізніше глянути на вказаний URL). Їхали, м'яко кажучи, досить "ненапряжно" :).


Дорога від Рівного до Антонівки (де, як я вище написав, ми запланували переночувати перед посадкою на "Кукушку") зайняла 3 години 10 хвилин. У вагоні кілька разів перекусили" під "кілька помножити на три" кілішків якоїсь дорогої та дійсно файної горілочки (кума Люда з собою важку сумку з продуктами взяла. Мабуть, щоби перманентно відмічати свій День Народження :)) і в чудовому настрої вийшли на платформі с. Антонівка, де нас вже зустрічав син Людмили та Олександра.
Від перону до будинку господарів дорога пішки займає лічені хвилини (там метрів 400 відстані). Але йшли ми трохи довше, бо роззявляли роти на практично музейні експонати різного роду залізничної та іншої механічної техніки :).



І все-таки, незважаючи на цікавість, до будинку господарів ми дійшли (хоча, як виявилося зранку, в темряві - а було вже якраз після 22-00 вечора - наша компанія далеко не все змогла побачити).

А там моментально перезнайомились з господарями і спільними зусиллями та харчами накрили стіл (хоча спочатку думали його накрити знадвору, проте здійнявся невеликий шторм, котрий явно віщував початок грози. Отож швиденько передумали і перебралися до хати :).
Ну а вже за столом буквально за три-п'ять хвилин всі почували себе в колі близьких та давно знайомих друзів :))).


В розмовах виявилося, що:
  1. Людмила працює начальником відділу по зверненнях громадян Володимирецької райдержадміністрації. До того працювала юристконсультантом на великих місцевих підприємствах.
  2. Олександр працює фактично технічним директором "Кукушки"! Реально, здається, інженером-механіком залізничного депо с. Антонівка і безпосередньо відповідає за справність двох дизелів, котрі поперемінно тягають чотири вагони "Кукушки". І таки да, двигуни там не від Т-34, але подібні. Хоча за довгий час експлуатації там вже нічого "рідного" (деталей) не залишилось. Все вже десятки разів перебрано та поміняно.
Обох молодих господарів дуже порадувало те, що всі ми (і разом і зокрема) виявилися дуже близькими по духу - кожен є переконаним патріотом України ("бандерівцем" та "свідомітом" на сленгу малоросів-яничар та північно-східних шовінюг, ага! :), незважаючи на різні партійні уподобання, або і повну їх відсутність :)).
Олександр і я негайно зав'язали розмову про зброю (Олександр є давнім та активним мисливцем), чорних слідопитів і всяку всячину. До нашого знайомства я чомусь думав, що трохи щось знав про с. Антонівку, але господар (до речі, Олександр - син колишнього сотника УПА, Царство йому Небесне, а також депутат Володимирецької районної Ради нинішнього скликання від партії УНП) добавив настільки цікавих та неймовірних фактів, що я моментально зрозумів, що, власне, не знав нічого. Історія с. Антонівки Володимирецького району Рівненської області безперечно заслуговує на найширше ознайомлення та вивчення! Особливо різні періоди визвольних змагань Українського Народу (1-а світова війна, період Директорії, 2-а світова війна, рух ОУН-УПА). До сих пір в селі ще живі свідки та безпосередні учасники багатьох подій тих часів! Також Олександр показав мені деякі вкрай цікаві історичні експонати, котрі йому періодично приносять місцеві жителі. Не говорю детальніше, бо це його справа що з ними робити далі.
Ну а жіноцтво ділилося думками про важке життя (цікаво чиє, бо не їхнє - це точно! :), і про те, що вся нинішня "українська" бляеліта - безперечно суки, злодюги та проститутки, і найкраще місце їм - або в резервації на острові Зміїний, або (самим кінченим) на сухій гілляці. Останню думку ми з Олександром енергійно підтримали і всі випили за те "щоби в наших ворогів в горлі пір'я поросло!"
Одним словом, просто чудово посиділи та поспілкувалися. Зокрема в ході розмови господарі порекомендували нам не їхати вранці ("Кукушка" відправляється від Антонівки десь о 6-30 ранку) до самого Зарічного, оскільки на їхню думку нічого цікавого там нема, а вийти десь на проміжній станції і просто посидіти/погуляти лісом біля ріки, чи лісового озера. З тим і полягали спати.

Зранку, коли всі попрокидались та поснідали, трохи походили біля будинку господарів та подивилися на те, чого не змогли роздивитися ввечері та вночі. Наприклад, авто господаря (до речі "на ходу". Та ще й добре "на ходу"!).



В тому числі познайомились і з чудним собакою (прабабця котрого, як самі бачите, точно колись переночувала з самцем російської борзої :), який одночасно і стереже дім, і (sic!) ходить, причому успішно, з господарем на полювання. Такий собі універсальний Ваня Дамм, соррі, солдат :).


Відразу після сніданку Олександр передзвонив та домовився зі своєю хорошою знайомою пані Галиною з села Острівськ (це по трасі "Кукушки"), аби вона нас зустріла і організувала "культурну програму" з рибною юшкою із сома :) і т.п.. І ми власне так і думали зробити, якби не завадив періодичний, хоча й досить приємний та теплий дощ (все-таки боялись, щоби не застудився наш Андрійко). В кінцевому рахунку ми, красно подякувавши господарям і побажавши їм всього найкращого, таки пішли в депо "Кукушки" (воно розташоване буквально за 10 метрів від будинку господарів)


і угніздилися в останньому вагоні. Чому саме в останньому - трохи нижче скажу :)



Далі всі фотки зроблені з відкритих дверей заднього тамбура останнього вагону :). Туди ж можна було ходити покурити 8-). І взагалі, всі двері у всіх тамбурах запросто відкриваються (без ключа провідника), і персонал "Кукушки" абсолютно не заважає пасажирам їхати навіть сидячи на східцях і звісивши ноги назовні. Що з огляду на невелику швидкість (30-40 км/год) не несе будь-якої небезпеки. А зрештою "порятунок утопаючих - ..." /(С)/ :)
Ну, тепер пропоную вибірку з основної фотосесії (фотки робилися двома "мильницями" - моєю Sony-W130 та якийсь Canon куми Люди) нашої подорожі. Щоби народ мав уявлення про навколишню природу та місцевість. Отже, поїхали! :)





Періодично пейзаж за стінами вагона плавно переходив в мохи та лишайники.


Потім знову йшли ліси, луки, річки, струмки, людські хутори та невеличкі села.















На одній із зупинок до нас в тамбур ввалився трохи піддатий парєнь з ровером (велосипедом), котрому, мабуть, років з п'ятдесят :). Весь перев'язаний шнурками та дротом. І заблокував цим девайсом нас з кумою в тамбурі наглухо. Вдалося лише сфоткати колоритні самопальні дерев'яні педалі. Наше щастя, що той чуваг на наступному перегоні вийшов. І, дякувати Богу, з ровером. Я йому його ще подав.

Протягом подорожі "Кукушкою" наймолодший член нашої "бригади Ух" трохи був задрімав, але за короткий час проснувся і на запитання "як спалось?" лаконічно відповів :)

Через 4 години після виїзду ми щасливо добралися до кінцевої зупинки, с.м.т. Зарічне. Нижче - вигляд самої "Кукушки", карта, котра висить над, грубо кажучи, "залізничною станцією" і сам її вигляд.




В Зарічному протягом півтора-двох годин самі собі походили по райцентру, де до цього моменту ніхто з нас не був жодного разу в житті. Там же пообідали в рекомендованому Олександром та Людмилою ресторані "Полісся" (він там єдиний, як виявилося :), і я про нього ще кілька слів скажу нижче). І маршруткою "Зарічне-Рівне" повернулися додому, де знову "перекусили" з дороги та вручили кумі Люді подарунок на її день народження - жіночу українську вишиту сорочку :). Нижче - кілька останніх фоток. Перші дві - звичайне домашнє господарство та (гадаю) офіс районного лісництва.





Підсумовуючи нашу подорож, скажу, що загалом нас здивувало та вразило кілька фактів:
  1. Незвичайна щирість, відвертість, доброта та гостинність місцевого люду, а особливо господарів будинку в Антонівці, де ми ночували. Низкий їм уклін та найщиріші побажання! Олександр з Людмилою ще запросили нас до себе в гості на сезон, коли почнуться ягоди та гриби. Причому Людмила береться організувати екскурсію любителям збору грибів та ягід, а Олександр (увага!) - любителям рибалки на сома!!! Ну як тут можна відмовитись!!!
  2. Північні райони Рівненської області (Володимирецький, і особливо Зарічнянський та Дубровицький) традиційно вважаються найдепресивнішими районами Рівненської області. Проте особливих ознак депресії по всій трасі ми їй-Бо не завважили: нормальні сільські обійстя, чудова природа (ліси, болота, річки, ставки, озера), практична відсутність (ну, хіба вряди-годи в окремих дуже небагатьох місцях) традиційних для "розвинутої цивілізації" (нехай її качка копне!) гір сміття.
  3. Люди не здаються, а виживають як можуть. Наприклад, багато працездатного населення цих районів (а в Рівненській області добре знають, що по працелюбності та витривалості жителі наших північних районів запросто можуть дати фору китайцям! І це не перебільшення) їдуть на обробляння ланів, засіяних буряками, іншою городиною, на збір фруктів та овочів в різні куточки України (найчастіше в Закарпатську, Харківську, Миколаївську, Херсонську області), щоби заробити якусь копійку, бо багато сімей забезпечують навчання своїм дітям. І десь я прочитав навіть розцінки: уявляєте, за просапування гектара буряків стандартна ціна - 500 гривень за перший прохід, 300 - за другий, і 200 - за третій! Хто знає що це за пекельна праця, той зрозуміє наскільки копійчаним є цей труд. І тим не менше люди його не бояться.
  4. Ціни в "центровому" ресторані "Полісся" районного центру Зарічне :). Уявляєте, за меню на 4-х осіб (для Андрійка ми також брали повноцінну порцію, хіба окрім горілки :) ми заплатили, страшно навіть сказати, 100 гривень! В меню ввійшло: 4 салати, 4 відбивні з картоплею фрі, літровий пакет якогось соку, 300 грамів горілки, 1 чай та 3 кави ("умовне еспрессо")! Ну, червону ікру ми брали з собою :)
  5. Звичайно, сам шлях "Кукушкою". Не знаю як виразити словами ту гаму почуттів, котра переслідувала нас протягом всього шляху. Це і внутрішній спокій, і насолода, і гармонія, і якась шалена доброзичливість та любов до Природи (коли все і всіх хочеться обняти), і настрій послати подалі так звану "цивілізацію", і якесь чисте та яскраве розуміння того, що Україна - це абсолютно не бидлоеліта, остогидлі "вибори без вибору", екрани кретиноскопів з товстими мерзенними пиками та смердюча псевдокультура... Просто не знаю як сказати. Це необхідно пережити!
Шановні читачі, друзі! Пройдіть/проїдьтесь цим шляхом! Вдихніть повітря прадавньої Древлянщини! Подивіться на власні очі, прислухайтесь, вдихніть та відчуйте як і чим живуть, про що думають, як виживають люди в глибинці нашої країни! Даю голову навідріз - не пожалкуєте! Щодо вартості поїздки - це коштує практично ніщо! Запросто впишетесь в 150 грн. (а за 200 то й поляжете там :)) на людину (це зі всіма квитками, пивом і т.п. на зупинках). Власне сама ночівля у господарів плюс сніданок коштувала нам 50 грн. з людини. Але, як я вже писав, ми настільки припали до душі одні одним, що господарі нічого з нас не взяли за спільну вечерю, котра не була попередньо обумовлена між нами. Так вже вийшло... Стихійно, але безумовно шикарно та душевно :).

Якщо потрібні більш детальні координати та дані про Олександра та Людмилу - прошу звертатися особисто до мене на мою електронну адресу (вона, в принципі, також фігурує в моєму CV, розміщеному на блозі, проте відшукати її досить неочевидно). Не публікую їх тут з відомих причин (маю наувазі можливий спам, про котрий господарі, на відміну від мене, не мають зеленого поняття :).

4 коментарі:

seo-fighter сказав...

Чудова стаття з великою кількістю практичних порад. Дякую.

Від себе хотів би додати, що розвиток зеленого туризму - це перспективний шлях залучення потоків відвідувачів (і грошей) в ті регіони, де якраз тих грошей не вистачає.

Судячи з того, що вже є офіційний сайт туристичного проекту Поліський Трамвай, видно, що з'явилася державна підтримка, хоча б промоційна. І це приємно :)

Олег Гринчук сказав...

2seo-fighter: дякую Вам на доброму слові :). Людмила та Олександр там були першими, хто вирішив спробувати зайнятися зеленим туризмом в Антонівці. Давно вже не передзвонювався з ними.. треба буде подзвонити і розпитати як вони поживають. Але знаю, що туристи до них їздять. Бо періодично мені дякують в приватну пошту за інформацію :).

Олег Гринчук сказав...

Таки ще раз пропіарю місця в тому чудовому поліському краї, де можна поселитися: http://polissya-tourism.com/uk/where-to-stay.html
Ну і окремо виділю, звичайно, агросадибу Людмили та Олександра Мельник в Антонівці: http://polissya-tourism.com/uk/agrooselya/perlyana-polissya.html

Олег Гринчук сказав...

Появилася ще одна цікава інформація про "зозульку".