Звіт про поїздку в місто Лева 9-10 січня 2009 року

Нарешті сьогодні вдалося виділити скількісь там часу та сотворити сабдж. Оскільки фотоматеріали готувалися двома "операторами" (мною і кумою Людою) на дві "мильниці" (мою та її), але на сьогодні ми ще відзнятими фотками не обмінялися, то нижче поки-що будуть присутні лише мої. А коли обміняємося, то я добавлю ще й фотки made in kuma Liuda. Тобто, як кажуть, слідкуйте за новинами :).

Вступ.

Отже, 9-10 січня були в дружньому складі 4-х близьких людей у Львові. Поїхали "на витрішки" з метою дістати свіжих вражень від славного міста Лева. І цікаво було порівняти що там змінилося за років 8-10 (востаннє був там саме десь в 1998-2000 році проїздом, коли до/з Праги швендявся із Рівного).

Рішення про поїздку було прийнято досить спонтанно під час святкування Дня Народження мого синочка 9-го грудня 2008 року (див. кілька фоток внизу). Трохи повпивалися і завели тему "а от непогано було би Львів відвідати. Днів на 2".

І, дякуючи в першу чергу моїй Ользі, котра не дозволила цим прожектам залишитися прожектами, а взяла реалізацію під свій контроль, ми таки зважилися на поїздку в складі:

• Ольга (моя дружина)
  
• Люда (кума, хрестила нашого Андрійка)
  
• Ніна (кума, її чоловік, кум Володимир, хрестив нашого Андрійка)
  
• я
  

Транспорт.

Думали чим їхати з Рівного. Варіантів було аж два: автотранспорт (маршрутка/автобус), або залізниця. Після детального ознайомлення з розкладом руху авто- та залізничного транспорту зі здивуванням побачили, що вже досить давненько з Рівного до Львова курсує так званий "залізничний автобус". Як виявилось пізніше, цей "залізничний автобус" являє собою сучасну одновагонну електричку котра двічі на день (окрім четверга) курсує за маршрутом "Рівне-Львів", причому в дорозі знаходиться всього 2,5 години! Для порівняння - звичайна електричка "Здолбунів-Львів" знаходиться в дорозі 5 годин. Звичайний пасажирський поїзд, котрих є багато, - 4 години. Отже, питання було вирішене. Ольга купила заздалегідь квитки на нас всіх (40 гривень на одного, в одну сторону, зі всіма комісійними зборами. Трохи дорожче, ніж пасажирським поїздом) і ми зранку на таксі, підібравши по дорозі куму Люду, приїхали на залізничний вокзал м. Рівне. "Залізничний автобус" відправився о 6-30, а у Львові ми вже були десь о 9-05. Єдине, що можна було би закинути цьому "автобусу" - таки необхідно було би подбати про підголовники в пасажирських сидіннях. Бо народ переважно в дорозі дрімав, а сидіння без підголовників не вельми спонукали до цього, тому масово спостерігалось описування головами дрімаючого натовпу фігури, котра нагадує верхню площину напівсфери.

Перший день у Львові.

У Львові відразу ж без будь-яких черг взяли квиток на цей же "автобус" на наступний день, попили кави, викурили з кумою по цигарці, сіли в трамвай, проїхали 2 зупинки і трохи пройшлися пішкодрала до греко-католицького Собору Св. Юра. Там попали на самий початок вранішньої відправи. Жіноцтво добуло її до самого кінця. Я ж періодично виходив на вулицю, димів та фотографував прилеглу територію. Людей на службі було досить багато, але особливої товкотні я не завважив. Звичайно, сам Собор і ззовні, а особливо зсередини, створює прекрасне враження своїм багатством та вишуканістю. Церковний хор заслуговує найвищої похвали за майстерність виконання церковних пісноспівів та колядок. Чудове видовище та акустика, одним словом. Особливо для тих, хто ще там не був (я вже тричі там був в різні роки, тому аж так дуже рота не роззявляв :)).

Після закінчення вранішньої служби ми від Собору пішли вниз, через парк Костюшка, в напрямку моєї альма-матер, Львівського Держуніверситету. По дорозі перетнулися з вертепом. Молоді хлопці та дівчата привітали нас з Різдвяними святами і з задоволенням попозували для фотографії (в т.ч. і для колективної - див. фотки внизу).

Моє жіноцтво пропонувало їм хоч 10 гривень (як коляду :)), проте ті, до їх честі, зі сміхом відмовились і ще раз побажали нам всім веселих свят. Ще й запрошували приєднатися до свого гурту. Молодці львівяни! Подумалось, от хто би в якомусь іншому місті відмовився від лишньої десятки?

Після цього ми побрели далі в напрямку львівської "стометрівки". Тобто на проспект Т.Шевченка і по ньому до оперного театру. Саме біля нього стояла головна львівська ялинка.

Сфоткавшись та поговоривши з окремими людьми, ми потихеньку заглибилися в провулки старого вірменського кварталу і набрели на ще одну греко-католицьку церкву Преображення Господнього. Я вже туди не заходив, а от жіноцтво зайшло. Чекаючи його, я знечів'я бродив сюди-туди в околі цієї церкви і "ловив гав" - звертав увагу на всякі крамнички, торгові ларки та курси валют у вітринах банківських ТОБОшок. О! Зараз скажу відносно одного з найсильніших вражень за цілу поїздку: за час останніх моїх відвідин Львова найбільше стала кидатися в очі неймовірна кількість банків та аптек в районі старого Львова. Таке враження, що їх зараз є по дві штуки на кожного львів'янина :). І на жаль за рахунок колишніх генделиків та кав'ярень :-/.

Вийшовши з церкви жіноцтво підтримало мою пропозицію десь зайти й перекусити. І з ентузіазмом всі забажали відвідати з цією метою славнозвісну "Криївку" на площі Ринок (але на той час ми ні цього URL, ні точної адреси ще не знали). Проте, на жаль, так просто ми цей заклад знайти не змогли. І довелося задовольнитися "Золотим Вепром" (колишній шикарний ресторан "Під Левом", площа Ринок, 17), від чого, однак, ніхто не пожалів. Підвальне приміщення, кам’яні арочні стелі, лицарські обладунки та інші залізяки на стінах, важкі стільці, голови та тулуби вепрів... Суперантураж (див. фото внизу)!

Замовили там 300 грамів "Львівської Особливої" горілочки (потім я ще собі та кумі по 50 дозамовив :) і якихось перших та других м'ясних страв. Було дуже смачно. І надзвичай приємно вразили ціни! Центр старого Львова, а рівень цін - мало не дешевше, як в Рівному, не говорячи вже про Київ!!! Молодці! Як власникам вдається утримувати бізнес при таких end-user цінах - мені невідомо. Проте якось же вдається.

Добре попоївши, ми вирушили в напрямку вул. Підвальної на предмет "випити по гальбі пива". Солідарними в цьому бажанні були, правда, лише я та кума Люда, бо кума Ніна та моя Ольга до пива є байдужими. Старих пивних забігаловок, відомих мені по студентському життю та трохи пізніших часах, я не знайшов :(((. Всі вони вже були віддавна закриті. Натомість добрели ми до чергової греко-католицької церкви Св. Андрія. До речі, наскільки мені відомо (хоча можу помилятися), то храми в честь цього Святого в католицькому світі (серед країн, де визначальним є католицький обряд християнства) характерні лише для Ірландії. А тому що буцім-то Апостол Андрій після земного життя Христа проповідував в основному серед народів Східної Європи та саме Ірландії, як "західноєвропейський" виняток.

Ну а вже, вийшовши з церкви, ми почимчикували на площу Івана Франка. Там відвідали (на довший час, поки моя Ольга розбиралася з якимись приватними зустрічами та передавала/приймала від/до когось якісь передачі :)) якийсь генделик у напівпідвалі. Нічого не їли/закусювали, лише пили: баллантайн (я), абсент (обидві куми), пиво (я) та каву/чай (всі) з коньяком (я та кума Люда). Просидівши кілька годин та дочекавшись Ольгу, піймали на вулиці таксі і відправились в гості до четвертої куми (звати її як і мою дружину - Ольга), з якою не бачились бо-зна скільки часу :). Кума забезпечила нам чудовий та ситний прийом. Закуски перераховувати не буду, бо не запам"ятав їх. А з напоїв був якийсь дорогий вельми іноземний коньяк (пили я та кума Ольга) і якесь не менш чудове (за словами тих, хто пив) сухе вино.Сиділи там доволі довго. Аж допоки не задумались, що непогано було б десь і заночувати, оскільки година вже була пізня. Викликали таксі і поїхали до родички моєї Ольги, пані Ангеліни Федорівни, котра нині мешкає впритик до Личаківського кладовища.

Ще забув додати, що ціни на послуги таксі у Львові приємно мене здивували не менше, ніж ціни в кафешках/ресторанах. Рівень цін - 25-35 гривень, причому відстані досить таки неслабі. Я б сказав, що приблизно - це рівень аналогічних цін Рівного (з поправкою на відстані). Київ з його захланністю відносно всього, що стосується бабла, і "поруч не валявся".

У пані Ангеліни ми знову ж таки легенько перекусили "до чаю" і досить довго поспілкувалися. Основна тема розмови була - поїздка господині на 9-денну екскурсію до Святої Землі.

Нарешті якось полягали спати... :)))

Другий день у Львові.

Зранку був сніданок (кава, канапки, м'ясна та сирна нарізка) і реалізація заздалегідь домовленої частини плану - тривала екскурсія на Личаківське кладовище та Шевченківський Гай (щось на зразок Київського етномузею "Пирогово", проте, звичайно, в менших розмірах). Протягом всієї екскурсії по Личаківському кладовищу всі були в захопленні від розповідей Ангеліни Федорівни, котра показала себе чудовим гідом. Велике їй спасибі та низький уклін від всіх нас! (Не маю змоги опублікувати десь біля сотні фоток з Личаківки. Даю лише незначну їх частину).

Останні чотири фотки - кладовища польських "Орлят" та галицьких вояків УСС (Українських Січових Стрільців), які не так давно стали приводом до ламання списів у вищих політикумах Польщі та України.

"Лупайте сю скалу..." /(С) І.Франко/ - це стосовно останніх двох фоток.

Вийшовши з Личаківки, ми по вул. Погулянка, мимо православної церкви Петра і Павла попрямували вверх по вулиці в напрямку Шевченківського Гаю. Там купили квиточки ("зекономивши" на дозволі фотографувати 8-)) і зайшли власне на територію парку.

В Гаю обійшли та детально розглянули архітектуру (хати, обійстя та церкви), характерну для Лемківщини та Бойківщини.

Мені чомусь особливо сподобались типова сільська школа кінця 19-го століття, два млини та практично геть зруйнований (причому в останні 10 років, завдяки, думаю, несприятливим атмосферним умовам) козацький човен, котрий свого часу був піднятий з дна річки Горинь в моїй рідній місцевості (здається десь на Костопільщині Рівненської області, якщо не помиляюсь).

Обійшовши весь парк ми розпрощалися з пані Ангеліною, красно подякувавши їй за гостину і цікаву екскурсію, і всім натовпом відправились до центру щось перекусити. І таки завдяки підказці одного чемного мєнта-львів'янина відшукали славнозвісний ресторанчик "Криївка".

На вході, котрий не так-то легко було відшукати (оскільки він розташований в глибині двору за адресою пл. Ринок, 14), нас зустрів вусатий партизан в однострої УПА зі шмайсером і запитав паролю. Ну, я відразу зорієнтувався і відповів "Слава Україні!", на що дістав відповідь "Героям Слава!", і ще одне запитання: "А вітання яке?". І тут я також не розгубився, відповівши "Христос ся рождає!" і почувши веселе "Славімо Його!". Відразу потому пан партизан відчинив нам навстіж двері, вручив кожному по кілішку смачної калинової настоянки і побажав "Смачного!" :).

Зійшовши вниз досить довгими кам'яними східцями ми занурились в натуральну криївку УПА! Відповідний колорит, кілька залів, портрети, фотопанно, одяг, зброя, легкий ненав'язливий бекграундовий музичний супровід, підбір страв (як вам подобається, наприклад, назва страв: "Цнотлива зв'язкова", "Обід ройового", "Сніданок гауптштурмфюрера" і т.п.? :)) - все нагадувало героїчні часи наших славних повстанців. Передати словами це неможливо. Це потрібно бачити. Обов'язково побувайте там! Не пожалкуєте, незважаючи вже на трішки більш високі ціни (але все-одно дуже далекими від снобістських київських), ніж в інших ресторанчиках-кафехах. Замовивши там щось (вже точно не пам'ятаю що саме) попоїсти і 300 грамів "Кминівки" ми із превеликим задоволенням провели там десь з півтори-дві години. Рахунок нам принесли в гільзі від патрона 7,62 мм :))). Щиро вдячні господарям за прекрасний сервіс та винятковий колорит! Молодці! Слава Україні!!! (Фотки з "Криївки" вийшли трохи невдалими тому що запотіла мильниця, а я цього не завважив).

Після "Криївки" моїм шановним панянкам захотілося випити ще й кави, гарячого шоколаду (в т.ч. червоного - див. останню фотку внизу) і з'їсти оригінального та смачного морозива в кав'ярні "Золотий Дукат", на котру вони вже раніше накинули оком (ще по дорозі до "Криївки", за рогом). Дана кав'ярня також заслуговує найвищих слів похвали, незважаючи навіть на вже досить відчутні ціни (надзвичайно смачна та запашна фреш-кава там вже вартує від 12 до 20-30-40 і більше гривень за філіжанку). Але їх абсолютно не жаль віддати, бо є за що!!! Будете у Львові на площі Ринок - обов'язково відвідайте і цей заклад. Не пожалкуєте!

Після кави нам вже був час вирушати на залізничний вокзал, що ми і зробили. І, сівши в наш "залізничний автобус", ми з почуттям великого задоволення та легкої втоми поїхали назад до Рівного. Екскурсія без сумніву вдалася. Щиро дякуємо славному місту Лева та всім львів'янам за гостинність та доброзичливість! До нових зустрічей!

В дорозі до Рівного попередньо надумали в яке місце ми організуємо, коли воля Божа, екскурсію в наступний раз. Щоби трохи заінтригувати читачів скажу, що воно було номіновано на категорію одного із "7-ми чудес України". І без сумніву є одним із найцікавіших місцин нашого Полісся :-Р