середа, 31 травня 2017 р.

Люди з великим серцем. Реальна історія

Історія настільки торкнула, що вирішив перекласти її солов'їною.
====================================

Жінка в непомітному платті, в супроводі свого чоловіка, одягненого в скромний костюм, зійшли з потяга на Бостонському вокзалі і попрямували до офісу президента Гарвардського університету.

Їм не була призначена зустріч. Секретар з першого погляду визначив, що таким провінціалам нІчого робити в Гарварді.

- Ми б хотіли зустрітися з президентом, - сказав чоловік низьким голосом.
- Він буде зайнятий цілий день, - сухо відповів секретар.
- Ми почекаємо, - промовила жінка.

Протягом декількох годин секретар ігнорував відвідувачів у сподіванні, що в якийсь момент вони розчаруються і підуть. Однак, переконавшись, що вони нікуди йти не збираються, він все ж таки зважився потурбувати президента, хоча дуже цього не хотів.

- Може, якщо Ви приймете їх на хвилинку, вони швидше підуть? - запитав він у президента.

Той приречено зітхнув і погодився. У такої важливої та зайнятої людини як він, точно немає часу приймати у себе людей так скромно вдягнених.

Коли відвідувачі увійшли, президент з суворим і зарозумілим виглядом подивився на старшу пару. До нього звернулася жінка:
- У нас був син, протягом одного року він навчався у вашому університеті. Він любив це місце і був дуже щасливий тут. Але, на жаль, рік тому несподівано помер. Мій чоловік і я хотіли б залишити про нього пам'ять на території університету.

Президент зовсім цьому не зрадів, а навіть навпаки - став роздратованим.
- Пані! - на підвищених тонах відповів він, - ми не можемо ставити статуї всім, хто навчався в Гарварді і помер. Якби ми робили так, то це місце скидалося би на кладовище, а не на навчальний заклад!
- Та зовсім ні, - поспішила заперечити жінка, - ми не мали наувазі встановлення статуї. Ми хочемо побудувати новий корпус для Гарварду.

Президент оглянув вицвіле картате плаття, бідний костюм і вигукнув: - Корпус!? Та ви маєте уявлення, скільки коштує один такий корпус?! Усі Гарвардські будівлі коштують понад сім мільйонів доларів!

Хвилину жінка нічого не відповідала. Президент зло посміхнувся... Нарешті він їх вижене!

Жінка повернулася до чоловіка і тихо сказала:
- Виявляється так мало вартує побудувати новий університет... Так чому ж тоді нам не побудувати свій університет?

Чоловік ствердно кивнув. Гарвардський президент зблід і виглядав розгубленим.

Містер і місіс Стенфорд встали і вийшли з кабінету. У Пало-Альто, в Каліфорнії вони заснували університет, який носить їхнє ім'я, Стенфордський університет. В пам'ять про свого улюбленого сина.

Вікіпедія:
---------------
"Стенфорд був заснований залізничним магнатом, сенатором США Леландом Стенфордом і його дружиною Джейн Стенфорд.
Університет названий на честь їхнього єдиного сина Леланда Стенфорда (молодшого), який помер в 1884 році і не дожив до 16-річчя.
Стенфорд вирішили присвятити університет своєму єдиному синові, і Леланд сказав дружині:
«Усі діти Каліфорнії будуть нашими дітьми»..."

неділя, 28 травня 2017 р.

Про жахливі (для більшості) речі

Отже... з чого б то його почати...
Напевно почну із того, що під час "блокаді торгівлі на крові" (ст. Кривий Торець) познайомився і подружився із багатьма прекрасними, розумними, безстрашними людьми, воїнами, патріотами України, за котрих з радістю можна віддати життя. Жити із котрими в одній країні - величезна честь.
І серед цих нових друзів зокрема був пан Іван з Київської області (ім'я змінено). Людина творча, геть непересічна, спокійна немов делай-лама, проте в потрібний момент рішуча як Брюс Лі :)
У нас були поруч місця у військовому наметі, тому, ще й об'єднані військовим побутом, найбільше всяких чоловічих розмов ми вели, власне, поміж собою.
І Іван одного разу під час спільної нічної варти "біля бочки" перший зачепив вельми слизьку тему. Тему, котра до цього часу є немов би табу для усіх без винятку патріотів України, проте водночас чи не основним завданням Хуйла та його намісників в Україні - тему розколу України.
Не буду заглиблюватися в деталі, оскільки не так давно Іван звернув мою увагу на одну статтю Сергія Дацюка, котра в значній мірі відображає наші з Іваном розмови та дискусії.
Читайте і думайте. Бо це стосується УСІХ та КОЖНОГО: якщо негайно усією громадою рішуче не взятися за голову і наведення порядку в Україні - нас чекатиме розпад держави Україна, а тоді років 10-15 (а то й більше) новітніх "смутних часів".
На завершення скажу, що тоді Іван посилався на дані досліджень та висновків одного із аналітичних центрів чи то ЦРУ, чи то Пентагону. А до написання Дацюком вказаної статті було ще 2,5 місяці.