субота, 30 травня 2009 р.

Дуже цікаве інтерв'ю мажоритарного власника мого поточного роботодавця. Рекомендую!

"Розумний візьме від дурня в 100 разів більше, ніж дурний від розумного"
/(С) Східна мудрість/

Хочу звернути увагу шановних читачів на сабдж у вигляді статті "Внутренний допинг для бизнеса".
Там є і філософія, і стратегія, і тактика, і багато-багато інших цікавих моментів, котрі відносяться до теми "бізнес як стиль життя". Супердосвідчена та мудра людина КАЮ (так ми всередині кантори називаємо (російською) "Кардакова Александа Юрьевича"), в якого безперервно можна вчитися правильному та вчасному застосуванню різноманітного інструментарію життя. Я особисто просто не знаю (не знайомий) інших "бізнесменів-творців" такого рівня. Рекомендую також погуглити, відшукати та ознайомитись з іншими його "програмними" інтерв'ю. А якщо є можливість - то відвідати й майстер-клас КАЮ (я не знаю, правда, чи часто він їх проводить). Гарантую, що кожна думаюча людина знайде для себе в досвіді КАЮ вельми цікаві речі.

Вчергове подумки відзначив для себе, що все-таки з начальниками/босами мені фартить вже більше десяти років підряд :). Що б це значило? Світла полоса? А може темна, а світла ще попереду? ;-)

середа, 27 травня 2009 р.

Короткий нарис з історії мого рідного містечка Клевань

Напав щойно в Інтернеті на сабдж, написаний з правдивою любов'ю. Приводжу його тут цілком. Дай Бог здоров'я і довгих та щасливих років життя цьому чоловіку, пану Володимиру Рожку, історику-архівісту з міста Луцьк.
--------------
Клевань: невідомі сторінки історії

Володимир Рожко,
історик-архівіст, м.Луцьк

Просіть - і буде вам дано, шукайте - і знайдете, стукайте - і відчинять вам.
Св. Матвія 7.7

Княжий град над Стублою
Літописне містечко Клевань знаходиться над річкою Стубла, на її правому березі.
Річка Стубла бере свої витоки в північній Волині, її довжина 94 км, впадає в р.Горинь поруч з Путилівкою біля Круговища, згадується в «Літописі руському» під 1150 роком: «А на другий день він (Ізяслав) поїхав од Луцька до Пересопниці і тут застиг зненацька Гліба. Бо в той час Гліб стояв табором вище від города Пересопниці, на річці Стублі, і звідти ледве втік сам Гліб у город».

Річка Стубла має назву праслав’янську, у болгарській мові слово «стубель» означає криницю.

Саме ж містечко згадується в одному з додатків до «Повісті минулих літ» під 1113 роком як місто Коливань біля Рівного. Якщо це не є помилка літописця, то Клевань належить до числа літописних міст історичної Волині, як-от Пересопниця, Чемерин, Оличі, Дорогобуж та інші середньовічні міста.

Свою назву містечко, як стверджував відомий дослідник XIX ст. нашого краю о.Аполоній Сендульський, отримало від слова «Хлевинь» - давня назва хлівів для худоби. «З Полісся, - писав він у своїй статті «Містечко Клевань Рівненського повіту» («Волинські єпархіальні відомості», 1880, с.630), - поступало сюди багато рогатої худоби і тут був пункт для обміну худоби на хліб. Для худоби були побудовані, на місцевому діалекті, «хлевини», від яких поселення й отримало назву спочатку «Хлевинь», а пізніше видозмінено в Клевань». У середньовіччі воно було своєрідною межею між Волинню і Поліссям на дуже мальовничій місцевості.

Ще в літописну добу місцеві власники містечка Клевань на давньому городищі побудували дерев’яний замок із земляними валами та дубовими частоколами на них, зі сторожовими вежами, бійницями, але все те було змито разом з Пересопницею, іншими волинськими містами Батиєвою повінню 1240 року.

У XIV ст. Волинська земля була у складі Великого князівства Литовського, і першу писемну згадку про Клевань тієї доби знаходимо під 1458 роком. Саме того року князь Михайло Чорторийський отримав від Великого князя Литовського Свидригайла дарчу грамоту на містечко, і з того часу аж до 1870 року Клевань був власністю князів Чорторийських, а самі князі стали називатися Чорторийські на Клевані. Опріч містечка, князю Михайлу в тій грамоті дарувалися ще й такі поселення: Олишва, Дерев’яне, Алісово, Сухівці, Горуківці на річці Полонній, давнє церковне зборище над річкою Стублою. До 1914 року ця дарча грамота зберігалася в місцевому храмі Різдва Христового.

У 1475 році князь Михайло на старому замковищі, до якого претензії і документи мав князь Радзивіл Олицький, розпочав будівництво величавого замку, але докінчив те будівництво його син Федір, який прославився своїми неодноразовими побоїщами татар, які йшли пустошити нашу землю.

Замок нагадував велике гніздо орла на горі, оточеній глибокими ровами, заповненими водою річки Стубли. Кам’яні стіни з вежами та бійницями робили його неприступним. Саме містечко князі Чорторийські обвели земляними валами з дубовими частоколами і вежами на них. На той час Клевань вважався неприступним для ворога. Православні українські князі Чорторийські на Клевані дбали не лише про безпеку свою і підданих, а й про чистоту людських душ. Поруч із замком було в XIV ст. побудовано храм Божий, і з того часу на тому церковищі, дотримуючись святості місця, виростали нові святині замість попередніх. Князь Федір Чорторийський 1514 року на місці попереднього, очевидно, дерев’яного храму побудував мурований в ім’я Пречистої Богородиці. Про це будівництво дізнаємося з духовного заповіту ігумена Дерманського монастиря Івана Стефановича, на якому зберігається підпис настоятеля Пречистенської церкви в Клевані отця Федора. Який був храм Пречистої Богоматері в містечку, історичні джерела нам того не подають, але можемо лише думати, що велич і краса святині відповідала високому імені князя Федора Чорторийського, який був ще й фундатором монастирів біля Клеваня на річечці Чорній та відбудував заново монастир в Пересопниці.

Про монастир св.Михайла, заснований князем Федором Чорторийським на Круговищі над річечкою Чорною, що поруч Жобрина, маємо документальні та історичні джерела. Знаходимо дані про святиню у працях таких вчених зі світовим ім’ям, як Михайло Грушевський, Іван Огієнко (митрополит Іларіон), відомих дослідників краю отців Миколи Теодоровича, Аполонія Сендульського, професора Олександра Цинкаловського. Слід наголосити, що саме о.Аполоній Сендульський висунув думку, що сліди обителі в ім’я Святого Михайла слід шукати не в самому містечку, а поза його межами. Зокрема, у своїй праці про Клевань він писав, що монастир св.Михайла знаходився за 5 верств від Клеваня на північ в місцевості під назвою Чорненська, де по берегах Стубли росли дрімучі ліси, чорні, непрохідні. Професор Іван Огієнко у своїх працях повторив цю думку, додавши, що ця обитель була в неіснуючому селі Черна.

Автор цих рядків зробив ряд наукових подорожей до Клеваня і його околиць, і біля села Жобрин, де в Горинь впадають річки Південна Стубла і Путилівка, за допомогою місцевих старожилів виявив ще одну річечку Чорну, яка бере свої витоки з Круговища - неприступної в минулому трясовини, яка засмоктувала у свою безодню людей і тварин. Річечка Чорна довжиною в 3,5 км несла до Горині справді чорну з трясовини воду, за що й дістала свою назву. Саме тут, на її високому північному березі було засновано монастир-скит, фундатором якого був князь Федір Чорторийський. Правдивість цієї наукової думки підтверджують знахідки біля Круговища. Під час меліоративних робіт у 70-80 рр. минулого століття меліоратори викопували не лише черепи й кістки іноків, а й чорні кам’яні хрести з могил монастирського кладовища, які капеересівські вожді з Рівного наказали меліораторам повикидати в трясовину.

Ще одним свідком, який стверджує цю наукову думку, є хрест-енколпіон XVI ст., знайдений на Круговищі, який нині знаходиться у храмі с.Жобрин УПЦ КП, настоятелем якого є випускник Волинської духовної семінарії о.Олександр Левенцов.

Цей хрест-енколпіон (складень, всередину якого клали мощі святих) оновлюється у храмі, а наші перші спроби його зафотографувати не давали жодних позитивних наслідків, і лише в Рівному у фотосалоні за шостим разом вдалося дістати позитив.

Монастир св.Михайла на Чорній занепав після переходу князів Чорторийських у римо-католицьку віру. Залишившись без підтримки фундушів грошових і матеріальних - свята обитель перестала існувати.

Свідками фундушевої підтримки монастиря св.Михайла на річечці Чорній є документи з архіву Почаївської Лаври XV-XVI ст., а також рідкісне рукописне Євангеліє з дарчим написом монастирю, яке зберігалося до Першої світової війни в церкві Різдва Христового.
Окатоличені й ополячені пізніші князі Чорторийські перестали турбуватися про місцеві православні святині, а з 1704 року містечко Клевань, яке 1654 року отримало Магдебурзьке право, перестає бути резиденцією Чорторийських, і процес занепаду його ще більше поглиблюється.

1777 року князь Адам Чорторийський побудував на місці православної церкви Різдва Пречистої Богородиці мурований храм Різдва Христового для єзуїтів. Слід нагадати, що князь був улюбленцем і другом московського царя Олександра і до часу польського повстання 1830 року проти москалів він одверто підтримував повстанців, а після жорстокої розправи над поляками емігрував до Франції, де й помер.

Замок Чорторийських у Клевані після вигнання з нього єзуїтів залишався порожнім, і лише пізніше Чацький організував тут дворянське світське училище, яке певний період було у квітучому стані. Число учнів у ньому сягало 400 чоловік, але це училище було з польською мовою навчання і під опікою римо-католицьких ксьондзів, тож нічого спільного не мало з місцевим українським людом. Після польського повстання 1830 року училище було закрите, а створена 1833 року в Луцьку гімназія через рік переноситься до Клеванського замку. Проте і цей навчальний заклад проіснував тут до 1836 року, а тоді був переведений до Рівного. З того часу аж до 1877 року замок залишався порожнім, а після капітального ремонту сюди було переведено з Дерманського монастиря св.Тройці Духовне училище, яке готувало кандидатів до вступу у Волинську духовну семінарію.

У Клеванському духовному училищі з 1877 по 1915 роки було підготовлено десятки кандидатів до Волинської духовної семінарії, серед них такі відомі священики українські патріоти, як о.Вірослав Тхоржевський з містечка Висоцьк, замордований червоною польською бандою Яна Бужинського 1943 року в батьківській хаті разом з матушкою Вірою; о.Артемій Селепина родом з містечка Клевань, довголітній настоятель храму св.Миколая 1839 р. в с.Городець Володимирецького району, тодішнього Сарненського повіту (він був довголітній голова консисторії УПЦ в США, де й помер і похований на українському цвинтарі пантеоні) і цілий ряд інших.

Під час Першої світової війни в Клеванському замку був військовий госпіталь.

Перша світова війна, революція, національно-визвольні змагання за волю України 1917-1921 рр. залишили свої сліди і в Клевані. Особливо криваві сліди московсько-більшовицьких окупантів у часи тимчасової окупації його, зокрема на благодатній іконі св.Миколая Чудотворця, названого «Пораненим». Свою назву благодатний образ отримав після таких подій. У 1919 році Клевань окупували червоні московські більшовики, і в будинку місцевого жителя Лукаша Пташківського розмістився штаб військової частини. Одного дня з будинку вийшов комісар з юрбою солдатів, який ніс залишений біженцями образ св.Миколая в рамочці, розміром півтора на один аршин, мальований фарбами. Московські більшовики почали стріляти в святиню із револьверів з відстані не більше 10-15 кроків. За підрахунками Лукаша Пташківського, вони здійснили два десятки пострілів, але сталося чудо, жодна куля не влучила у святий образ. Більшовицький комісар помітив, що це дуже подіяло на рядових і вилаяв їх за невміння стріляти, вихопив шаблю і з усієї сили вдарив по іконі, але лише порізав обличчя святителю. Після того більшовики залишили в спокої поранену й обезчещену святиню. Господар увечері забрав святиню і заховав, а пізніше по втечі більшовиків передав православним українцям.

Після окупації нашої землі поверсальською Польщею 1920 р. Духовне училище в Клевані було ліквідоване, а поляки на наших землях розпочали бурхливе будівництво своєї Малопольщі, яке у вересні 1939 року закінчилося четвертим розподілом самої Польщі між Берліном і Москвою.

Слід наголосити, що жителі містечка Клевань з навколишніми селами й хуторами завжди мали високу національну свідомість. Багато з них загинуло в московсько-більшовицьких катівнях від кривавих рук поляків і німців. Про високу національну свідомість яскраво промовляє й те, що під час національно-визвольних рухів ХVII-ХХ ст. Клевань мав своїх героїв в арміях Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Симона Петлюри, ОУН-УПА, РУХу, УНП, чисельних вірних рідної церкви.

З містечком Клевань і навколишніми селами Білів, Жуків, Грабів, Оржів та іншими пов’язують мене мої чисельні наукові подорожі до цього багатого історичним минулим і чарівного регіону історичної Волині. Це минуле й сьогодення живуть у моїх чисельних книгах, збірниках, журналах, газетах. До містечка Клевань з його мальовничими околицями в мене особливий сентимент: вони багаті пам’ятками минулого - замок, храми Божі, прадавні кам’яні хрести, благодатні ікони й інші сліди духу і праці наших предків завжди приваблювали до себе дослідників: о.о. Аполонія Сендульського, Миколу Теодоровича, професора Олександра Цинкаловського, Григорія Логвина - мого незабутнього наставника і вчителя. Усі вони зробили свій внесок у дослідження минулого Клеваня, доповнили й виправили праці своїх попередників.

Уперше побував я з серйозною науковою подорожжю до містечка 1995 року. Його минуле та тогодення стали цілим розділом моєї книги «Древні святині Полісся». Про ту наукову подорож подаю невеликий фрагмент з названої праці.

- Недільного осіннього дня вирушив я до Клеваня, щоб відшукати сліди давнього минулого. Найбільше цікавив мене монастир св.Михайла - прагнув натрапити хоч на якісь сліди. Від залізничного вокзалу йду до замку, храму Різдва Христового. Оглядаю святиню. Однобанний, мурований, з такою ж дзвіницею. При вході «охоронна» таблиця-паспорт з датою святині - 1514 рік. «Охоронці» перестаралися, бо Пречистенський храм, що стояв на місці церкви Різдва Христового, побудованої князем Адамом Чорторийським 1777 року, нічого не має спільного з давнішою святинею, окрім місця, де вона колись стояла. Мурована дзвіниця датована 1844 роком. За вівтарем храму є кілька могил. Пам’ятник на одній з них розвалений, і не видно жодних слідів його відбудови.

Знаю з історичних джерел, що в храмі є поховання князів Чорторийських, речі, ікони, книги з давнього монастиря, але моя спроба щось оглянути, записати натрапляє на гострий і безапеляційний виступ московського попа Івана, який перериває службу і вимагає від мене паспорта.

Я подаю своє робоче посвідчення, яке цей отець забирає і несе у вівтар. Через якийсь час повертається і, м’яко кажучи, дезінформує свою дуже малочисельну паству, що на моєму посвідченні немає підпису керівника установи, що воно ніби підроблене. Я показую парафіянам чіткий підпис директора Держархіву і печать з тризубом. Напевне, наш герб так налякав московського батюшку, що він не помітив підпису. Із храму, у якому є багато ікон XVI-XVII ст., я прямую до замку, оглядаю це колись неприступне орлине гніздо Чорторийських - тут колись гуляли князі, гості, чисельна челядь. Нині - холодні протяги, а вибиті вікна, двері бовваніють порожнечею. Судячи з запустілого вигляду, воно шукає свого власника...

Цьогорічного вересневого недільного дня, через 14 років після першої серйозної наукової подорожі, я знову в Клевані. Хочу вкотре оглянути ті пам’ятки минулого містечка, які маю намір описати, а фото їх помістити в книзі, що працюю над нею. Іду від зупинки «Ветеранів» дорогою до містечка. Неповторно мальовнича місцина. Дуже добре, що тут, у цьому чарівному куточку, відкрили санаторій для ветеранів, де лікуються, поправляють своє здоров’я і ветерани УПА, - у цьому немала заслуга голови УНП Рівненщини, народного депутата України чотирьох скликань Василя Червонія.

На повороті до містечка гарна капличка, а далі символічна могила всім тим, хто віддав своє життя за волю України, з дубовим хрестом-фігурою, прикрашеною стрічками й квітами.

Знайомими вулицями і стежками прямую до церкви Різдва Христового, де московський батюшка Іван виводить своє «іже єсі» чужою й незрозумілою мовою до нечисельної пастви. Научений гірким досвідом з минулої зустрічі з цим яскравим слугою московського церковного імперіалізму, а перед тим ще й працівником спецслужб прісної пам’яті СРСР, оминаю святиню, тимчасово окуповану пятоколонцями і прямую до замку. Оглядаю цю давню пам’ятку архітектури нашої землі з охоронною таблицею-паспортом ще з совєтських часів, яка продовжує кричати до світу своїми ранами, глипати до перехожих вибитими вікнами, у якій замість відвідувачів гуляють осінні протяги. Стіни замку пописані нецензурщиною, повно сміття, скляних та пластикових пляшок... На що дивиться місцева «українська» влада? Кожна європейська країна гордилася б таким замком, а він, відреставрований, приваблював би тисячі туристів, гроші яких поповнювали б місцеву казну. Залишаю свої ілюзії з думкою, що влада «українська» не думає про нас, живих, тож вона не згадає й про мертві пам’ятки нашого минулого...

Від замку прямую до храму Успіня Пресвятої Богородиці 1905 р. на колишньому місцевому кладовищі, який належить до УПЦ Київського Патріархату. Його настоятелем є випускник Волинської духовної семінарії О.Володимир Мирось, який пізнає й радісно зустрічає мене. Служба Божа скінчилася, і отець Володимир розповідає мені про життя парафії, настоятелем якої він є з 14 січня 2002 року. У святині та навколо неї відчувається рука господаря, гарно розмальований іконостас, образи, вишиті рушники, дерев’яні лавки вздовж стін та інше надають святині неповторного українського вигляду. Зовні церква в лісах, ідуть реставраційні роботи, які отець Володимир і вірні планують скінчити до холодів.

Від О.Володимира дізнаюся, що він виходець з волинського села, з дитинства прагнув до церкви, Бога, духовної освіти, а рукоположившись у сан священика, був настоятелем давнього храму св.Параскеви в с.Понебель, а по тому в Клевані. Опріч духовної освіти, має закінчену світську освіту, яку здобув в Острозькій академії. Старостою церкви Успіня Пресвятої Богородиці є невтомний Григорій Цимбалюк.

- Наші парафіяни, - наголосив у розмові о.Володимир, - є дуже національно свідомі, великі й щирі жертводавці. Усе, що робиться, - це їх коштом, їх працею...

З подальшої розмови з отцем настоятелем дізнаюся, що при церкві є гарний хор, яким керує Катерина Бондаренко. У складі церковного хору до 25 парафіян, серед яких є молодь.

Оглядаємо святиню ззовні. Праворуч за ворітьми від входу до храму - прадавній вгрузлий в землю по самі рамена кам’яний хрест. Хрест з тесаного каменю, без сумніву, належить до ХVІ-ХVІІ ст. Місцеві старожили стверджують, що під ним знаходяться поховання козаків часів визвольної війни 1648-1654 рр.
Одначе я маю певні сумніви, бо з досвіду знаю, що на могилах полеглих козаків ставили набагато масивніші кам’яні хрести.

Могила і хрест старанно доглянуті парафіянами, заквітчані живими квітами. Ліворуч від вівтаря церкви – дзвіниця, збудована коштом парафіян у 2004 році, а її голосисті дзвони сповіщають вірним радісні й сумні новини. Прощаюся з О.Володимиром і понад берегом річки Стубла іду до зупинки електропотягу в с.Новостав. Десь на півдорозі сідаю на березі й милуюся грою течії під теплим сонцем, яке виціловує своїм промінням цю святу землю. Довго споглядаю мальовничі околиці, прадавній Клеванський замок, вибудований нашими предками, і мені на думку приходять слова з вірша «Чигиринський колодязь» геніальної нашої поетеси Ліни Костенко: „Козацька тверджа, давній Чигирине, уламок слави серед цих полів! Усе святе, усе непоториме, усе чекає невимовних слів...”

В електропотязі до рідного Луцька починаю збирати слова, щоб ними розповісти українському читачеві на рідних землях і в західній діаспорі про давнє княже містечко Клевань, його святині, мої наукові подорожі по його стежках, на яких залишили свої сліди далекі наші предки.

Звідки пішла заборона на вільне володіння зброєю

Мене давно цікавило коли в Україні почалась заборона на володіння зброєю. Визнаю, що я грішив на часи царської Росії. Виявляється, що я був неправий.

Знайшов друге із свідчень (перше трохи непереконливим виглядало в очах тих, хто не знайомий з моїм другом, котрого я там процитував).
В цікавому свіжому виступі В. Суворова/Резуна (рекомендую. Знову непоганий приклад аналітики. Хоча й з художнім ухилом :)), опублікованому ось тут, сказано прямо:
...Дед помнил то время, когда в “царской России” он, мальчишка, работая подручным кузнеца, мог заработать достаточно денег, чтобы можно было уважать и себя, и свой труд. Он помнил время, когда гражданин России имел право иметь оружие. И никто никого не стрелял. Даже по пьяни. Потом пришли оккупанты-комиссары, и первое, с чего они начинали, был запрет иметь оружие, что со времен глубочайшей древности было символом рабства. Кстати, гитлеровцы вели себя точно так же.

Прєвєд симпатикам заборони на вільне володіння зброєю ака потомственним рабам ака большевикам ака фашистам!!! :sol:

понеділок, 25 травня 2009 р.

Найчастіші два питання відносно хардболу

Мені часто на тему хардболу задають два запитання:
  1. Що потрібно мати бажаючому, щоби почати грати в хардбол (окрім бажання, звісно)?
  2. Чи боляче, коли в тіло попаде куля?
То я просто передрукую дві замітки, котрі лаконічно і повно дають відповіді на ці запитання.

1. Що потрібно мати для того щоби почати грати в хардбол?
Пневматическое оружие со скоростью вылета пули не более 180м/с и экипировку.

Экипировка:
Защита на глаза - обязательно. Маски из поликарбоната (спец. высокопрочный материал).
Маска выдерживает попадание пули 0,5 грамма из винтовки МР-512 в упор (хотя такая ситуация в принципе невозможна). Также возможно сделать защиту самому, к примеру из металлической мелкоячеистой сетки сечением 1.3-1.5мм. Но рекомендуется иметь маски промышленного изготовления.
Защита головы - обязательно. Каска, шлем или армированная «балаклава». Нижняя часть лица закрывается плотной (можно в несколько слоев) банданой защитной (камуфляжной) расцветки.
Защита шеи – обязательно. Специальная прошитая и армированная защита для блокирования попадания в кровоносные сосуды и нервные окончания.
Защита кистей рук – по желанию. Перчатки, наколенники и другая защита (по желанию).
Защита туловища - обязательно. Всевозможные джинсы, куртки, камуфляжные костюмы, свитера.
Защита паха – по желанию. В принципе необходимости нет. Но если хочется чувствовать себя уверенно – можно использовать борцовскую черепашку (ракушку).
Защита суставов– по желанию. Разнообразные импровизированные или покупные наколенники и налокотники. Защита больше нужна для того, чтобы не порвать одежду (сидя в засаде), чем от попадания пулек.

2. Чи боляче коли в ході гри в тіло попадає свинцева куля калібру 4,5 мм?
Корреляция болевых ощущений при попадании (в зависимости от расстояния). Естественно, описание приводится для экипированного бойца.
Вблизи (0-5м) :
  • при попадании в камуфляж прилегающий к телу - субъективно незначительное болевое ощущение, незначительное покраснение на размер головки пули.
  • при попадании в камуфляж не прилегающий к телу - ничего, только слышен хлопок (и ощущение того что хорошо, что это не пуля калибра 7,62).
  • при попадании в голову (армированная балаклава) – ощущение «тычкА» пальцем.
Издалека (более 10м):
  • никаких болевых ощущений.
Цитата:
"У меня есть пистолет ИЖ МР-654, копия пистолета Макарова. Он легко раскалывает бутылку из под шампанского. А уж вашу форму легко прострелит навылет."
- Это одно из самых распространенных заблуждений. Ошибка кроется в незнании элементарных законов физики. Говоря простым языком - ломается то, что сопротивляется. Пластичность стекла практически нулевая, и даже толстое стекло легко можно разбить легким ударом твердого предмета, однако такой же удар не оставит и синяка на вашем бедре. При стрельбе в твердые предметы большую роль играет материал пули. Так стальной шар имеет гораздо большую проникающую способность, т. к. он не деформируется при ударе и вся энергия уходит на проникновение (разрушение). Поэтому стальные шары даже из самой слабой пневматики легко раскалывают стеклянные бутылки. Свинцовые же пули очень пластичны, поэтому не всегда раскалывают стекло. Их энергия в значительной степени тратится на деформацию самой пули, однако эта характеристика существенно разнится в зависимости от пули. Есть пустотелые легкие колпачки, которые легко мнутся, есть тяжелые пули, имеющие пустоту лишь в задней части юбки. Такие пули более прочны. При стрельбе в мягкий и упругий предмет, каковым и является человек в плотной камуфляжной (джинсовой) одежде, все совсем по другому.

Есть три случая:
1. Попадание в натянутую и плотно прилегающую одежду на твердом участке тела
2. Попадание в натянутую и плотно прилегающую одежду на мягком участке тела
3. Попадание в свободно висящую и неприлегающую одежду на любом участке тела

Случаи расставлены по мере убывания опасности. Что происходит в каждой из этих ситуаций.
  • В случае 1 наиболее вероятен разрыв одежды. Так на последнем бою я получил дважды в упор в локоть. Кожа содралась, образовался небольшой синяк, ткань в одном месте чуть надорвалась. Поэтому важно защищать лицо твердой маской или тканевой с довольно толстой амортизирующей прослойкой, т. к. можно получить рассечение и некрасивый кровоподтек. Так же важно защищать суставы и кисти наколенниками, налокотниками или толстыми накладками с амортизатором (джинс с поролоном или еще лучше неопреном).
  • В случае 2 вероятность пробивания одежды минимальна. Энергия удара тратится на деформацию мягких тканей, в результате чего получается небольшой синяк. Так попадание в бедро прошло у меня за несколько часов (полное исчезновение неприятных ощущений), попадание в плечо - за день.
  • В случае 3 попадание фиксируется в основном по легкому ощущению попадания (без боли) или по звуку удара пули по одежде. Это попадание как правило в корпусную часть тела, где куртка свободно провисает и разгрузочный жилет создает дополнительную защиту.
Защита головы непробиваема в принципе. Поликарбонатные стекла получают лишь небольшую вмятину от самого мощного выстрела в упор (хотя такая ситуация бывает крайне редко). Полиэтиленовые пейнтбольные маски имеют аналогичные свойства. Про стальной шлем или каску и говорить нечего.

Перше (оглядове) заняття з елементарних основ військової тактики

Позавчора писав, що мали вчора зібратися в лісі для першого "трейнінгу" по, хм..., скажімо так - тактиці партизанських дій. Хоча поки-що не маємо ні зброї, ні захисної амуніції (для хардболу, бо вирішили в ролі механізму-інструментарію тактичних занять зупинитися на хардболі по цілому ряду причин) наш командир сказав, що кілька перших занять можна провести і без них (теорія і елементи тактики, котрі не вимагають нічого). Наперед забігаючи скажу, що все ж свій АКМС я взяв (для антуражу), і навіть кілька разів з нього шмальнули в товсту соснову колоду :). Звичайно із дотриманням всіх необхідних заходів безпеки.
На жаль зранку підвела погода - явно збиралося на дощ (хоча до обіду гарно випогодилося) - і багато людей (десь половина від тих, хто вчора висловив згоду) проігнорували міроприємство :). Тобто реально було нас рівно 5 чоловік: Сергій (наш командир-інструктор), другий Сергій (мій колишній однокласник), Тарас (мій брат), Роман (друг дитинства Тараса, а також його сусід) і я.
Більш професійний звіт я, можливо, викладу пізніше (а може й окремий сайтєг організую чисто під цю тему). А зараз просто кілька перших фоток викладу. Для історії, так би мовити :).




А ось внизу на карті червоним многогранником виділено район, котрий ми вибрали в ролі базового для проведення наших тактичних занять:

субота, 23 травня 2009 р.

Може й буде перший справжній (попередній) збір "Волинських партизанів"?

Ха.
Повернувся щойно "з міста". Ніби-то всі присутні погодились, що завтра "вишкіл відбудеться при любій погоді!".
Ага. Десь чоловік 10 має бути. Ну і добре. Поглянемо...

четвер, 14 травня 2009 р.

Мої кошенята :)

Як вже писав отут, моя киця Соня вже давненько (в ніч на 1 травня) привела сабдж, але сьогодні по одному почала перетягувати їх до хати :). Виявилось що їх є аж чотири!
Поставили їм коробку, кинули якесь старе простирадло, чи халат, то вони разом з Сонею заповнили собою весь об'єм коробки :). Весь час або смокчуть Соньку, або сплять. Ду-у-уже рідко хтось з них тихенько нявкне. В основному зберігають повну тишу. Безпроблемні кошенята, ага :).
Остання фотка зроблена не мильницею, а мобілом, так що звиняйте.


Пристріляв нарешті вчора свій АКМС :)

Був вчора з Мішанею в тирі біля мототреку (шкода трохи, що тир у нас лише на 50 метрів). Пристрілював свій АКМС-МФ-1. Патрони - "Вольф", цільнооболонкові (брав 2 тижні тому по 2,85 грн. за один в "Ягдташі" навпроти облдержадміністрації).

Разом з інструктором Романом зробили 2 серії по 2 заходи в кожній. Стріляли з пристрілочної станини.

1-а серія - пристрілка відкритого (рідного) прицілу.

2-а серія - пристрілка коліматорного прицілу G&P121 30mm Red Dot Sight (репліка Aimpoint Comp C3. Попереджали мене, що він здохне нараз, бо призначений для страйкбольної зброї. Але сказав один майор "Беркуту", що в нього він вже витримав більше 2,000 пострілів і "ні жужу". Сильно залежить від партії. Побачимо, коротше. Здохне - викину).

1-а серія: 3 постріли (інструктор Роман), 4 постріли (я). По одній трохи відірваній кулі в кожному підході. В результаті не довелось взагалі регулювати мушку - "куча" була 7-8 см. Як Роман сказав: "Як ніби під тебе пристрілювали на заводі".

2-а серія: 4 постріли (я), 4 постріли (Мішаня). Довелось трішечки відрегулювати коліматор і по вертикалі, і по горизонталі. "Куча" була - ~5 см.

Потім ще висадили 5 куль, пробуючи ПБС (прилад безшумної стрільби). Мдя. Ефект таки є. Спокійно стояли поруч без будь-яких навушників, чи беруш, і наші вуха абсолютно нормально себе почували. Як сказав Роман, цей ПБС гасить звук десь на 50%. Таки так. І вартість його, на відміну від "крутих заводських", котрі, здається, якась харківська кантора випускає, всього 1100 гривень (харківські - 843 бакси! Але вони ніби-то гасять звук на 70%). Одним словом класна штука для бабахінгу в тирі, чи десь "в кар'єрах" :).

А, забув сказати. Вартість години стрільби (якщо з усім своїм прийти) - 100 грн. за годину. Ми вклалися в півгодини. Роман (інструктор, а одночасно і продавець збройного магазину, котрий при тирі) - класний парєнь. Доброзичливий і завжди готовий допомогти. Сказав нам, що десь через місяць відкриває свій тир в районі 25-ї школи на Північному. Я подякував за професійне відношення і запевнив, що буду частим його клієнтом :)

вівторок, 12 травня 2009 р.

Структура ІТ-бюджетів американських підприємств в найближчі 12 місяців

Щодо тенденцій в структурах затрат американських компаній на ІТ на найближчий рік.
Мій колега по роботі звернув увагу на цікаву статтю "Top 10 tech investments" відносно сабджу.
Кожних 7 з 10 американських СІОs (Chief Information Officer) планують здійснювати інвестиції в ІТ-галузь, незважаючи на світову фінансову кризу. (Хм... значить все-таки майже третина підприємств планують заморозити інвестиції в ІТ?).
Опитування проводилось серед СІОs більше, ніж 1400 підприємств з кількістю працюючих 100 і більше чоловік.
Цікавим фактом є порівняно низькі рейтинги (на мою думку, звичайно) затрат на SaaS та Outsourcing.
Розклади Top-10 були наступні (нижче - Top-5):
  • Information security (43 percent): In any economy, protecting the confidentiality, integrity and availability of information is a must-have for companies of all sizes. Technology executives in the financial services and transportation sectors cited security most often, with 59 percent and 58 percent of the responses, respectively.
  • Virtualization (28 percent): Added budget pressures are forcing many companies to focus on more cost-effective solutions for servers, storage and networking. Virtualization tools enable greater consolidation, lower hardware costs, and reduced space and power requirements. Nearly four in 10 (39 percent) CIOs at large (1,000+ employees) and midsize (500 to 999 employees) companies plan to invest in this area.
  • Data center efficiency (27 percent): Improving efficiency within the data center to achieve longer-term cost savings is a top priority for organizations pressured to cut back on IT spending. Companies are realizing that by not improving efficiency, it will result in the need for more costly expansions and upgrades in the future.
  • Voice over Internet Protocol (26 percent): Lower monthly phone bills, greater network flexibility and unified messaging, which allows users to more efficiently retrieve messages, are among the benefits that companies realize when they invest in VoIP technology.
  • Software as a Service (SaaS) (26 percent): Subscribing to SaaS -- rather than purchasing software licenses -- is a particularly attractive option for businesses with tight IT budgets. Since applications and data are stored and hosted on the Internet and accessed remotely, this model removes the burden of maintenance, support, software license upgrades and equipment from end users.
П'ятірка знизу виглядає наступним чином:
  • Green IT (20 percent)
  • Business intelligence (19 percent)
  • Social networking (18 percent)
  • Web 2.0 (17 percent)
  • Outsourcing (16 percent)

понеділок, 11 травня 2009 р.

Крилаті вирази Уїнстона Черчіля

З великою повагою відношуся до цієї видатної людини.
Наткнувся на сабдж. Багато з цих крилатих виразів настільки влучні, що зберігають актуальність і до сьогодні.
-----
  1. Судьбу побеждает тот, кто ее атакует.
  2. При существующих политических институтах иногда еще приходится считаться с чужим мнением.
  3. Политик должен уметь предсказать, что произойдет завтра, через неделю, через месяц и через год. А потом объяснить, почему этого не произошло.
  4. Клуб, в котором слишком много членов, перестает быть клубом.
  5. На Западе армии были слишком велики для здешних стран. На Востоке страны были слишком велики для армий.
  6. Копить деньги - вещь полезная, особенно если это уже сделали ваши родители.
  7. Я всегда следовал правилу: не беги, если можешь стоять; не стой, если можешь сидеть; не сиди, если можешь лежать.
  8. Я легко довольствуюсь самым лучшим.
  9. Если вы хотите достичь цели, не старайтесь быть деликатными или умным. Пользуйтесь грубыми приемами. Бейте по цели сразу. Вернитесь и ударьте снова. Затем ударьте еще - сильнейшим ударом сплеча... (о Стэнли Болдуине)
  10. Лучший аргумент против демократии - пятиминутная беседа со средним избирателем.
  11. Демократия - наихудшая форма правления, если не считать всех остальных.
  12. По свету ходит чудовищное количество лживых домыслов, а самое страшное, что половина из них - чистая правда.
  13. Многие пытаются ставить знак равенства между пожаром и пожарной командой.
  14. Время - плохой союзник.
  15. Там, где существует десять тысяч предписаний, не может быть никакого уважения к закону.
  16. Небывалая толщина этого отчета защищала его от опасности быть прочитанным.
  17. Дипломат - это человек, который дважды подумает, прежде чем ничего не сказать.
  18. Умный человек не делает сам все ошибки - он дает шанс и другим.
  19. Большое преимущество получает тот, кто достаточно рано сделал ошибки на которых можно учиться.
  20. Легче управлять нацией, чем воспитывать четверых детей.
  21. Цена величия - ответственность.
  22. Я готов ко встрече с Творцом. Другое дело, готов ли Творец к такому тяжкому испытанию, как встреча со мной.
  23. По счастью, жизнь пока еще не слишком безмятежна, иначе путь от колыбели к могиле мы проходили бы много быстрее.
  24. Сильный, молчаливый мужчина слишком часто лишь потому молчалив, что ему нечего сказать.
  25. Он время от времени натыкается на истину, но затем, как правило, вскакивает и бодро продолжает идти.


У.Черчиль о Ленине :

Ни один азиатский завоеватель, ни Тамерлан, ни Чингис-хан, не пользовались такой славой, как он. Непримиримый мститель, вырастающий из покоя холодного сострадания, здравомыслия, понимания реальной действительности.

Его оружие - логика, его расположение души - оппортунизм. Его симпатии холодны и широки, как Ледовитый океан: его ненависть туга, как петля палача. Его предназначение - спасти мир; его метод - взорвать этот мир. Абсолютная принципиальность, в то же время готовность изменить принципам... Он ниспровергал всё.

Он ниспровергал Бога, царя, страну, мораль, суд, долги, ренту, интересы, законы и обычаи столетий, он ниспровергал целую историческую структуру, такую как человеческое общество. В конце концов он ниспроверг себя.

Интеллект Ленина был повержен в тот момент, когда исчерпалась его разрушительная сила и начали проявляться независимые, самоизлечивающие функции его поисков. Он один мог вывести Россию из трясины. Русские люди остались барахтаться в болоте. Их величайшим несчастьем было его рождение, но их следующим несчастьем была его смерть.

неділя, 10 травня 2009 р.

О! Забув ще сказати... таки криза, ага.

Цілком можливо, що десь з початку літа (прямо з 1-го червня) буду помалу шукати в Рівному якусь нову чи то роботу, чи то співпрацю, чи то окремий проект. А може й не буду. Ще не знаю.
Таки криза бродить по світу, ага. В мізках. Проте завдяки принципу доміно вона таки зачепила багато знайомих персоналій. Зокрема мене.
Ні, не виганяють мене з Октави! І не прокрався я. І нах нікого не послав :).
Колись (десь року приблизно 2003-го) один [широко відомий у вузьких колах] знайомий сильно насмішив мене, довірливо запитавши за пивом за що ж це мене з Теленору поперли :). То відразу кажу - ні тоді, ні зараз ні за що мене не пруть. Тоді я просто скучив за сім'єю (основна причина), а зараз виникли не сприятливі (в даний конкретний час і в даних конкретних обставинах) для мене умови, котрі не дозволяють зберегти усталений графік моєї роботи.
Ну що ж. "Це не рак печінки", як любить говорити мій батько. Можливо, нарешті, наберусь достатньо зухвальства та рішучості "зав'язати" хоч на деякий час з осоружним ІТ! Бо давненько ловив себе на думці, що мабуть-таки воно мене вже "дістало" :).

Прив'язка до місцевості 8-)

Нарешті.
Нарешті помалу почали реалізовувати ідею організації чогось подібного до.. хм... а до чого - власне ще не зовсім відомо :). Ну, ОК, ОК! Маємо на думці, як вже раніше писав, створення хардбольної команди. Проте не як самоціль, а.. Ні, розповім пізніше. Як вже буде вимальовуватись більш-менш цілісна картина. Не хочу "каркати" 8-).
Коротше, пройшлися сьогодні з братом та однією хорошою людиною, з котрою недавно познайомились, ось по цих місцях. Вірніше, здебільшого по північно-західній частині того лісового масиву.
Подихали неймовірно п'янким та цілющим лісовим повітрям, трохи погодували злющих комарів, поставили кілька відміток на попередньо роздрукованих відповідних Google maps, випили по літру пива "Львівське 1715" та "Чернігівське Світле", закусили двома консервами "Бички в томаті", поміркували що робитимемо далі і роз'їхались по хатах.
Осьо кілька фоток (див. нижче).

середа, 6 травня 2009 р.

Феєрична фігня, малята :). Корр смалить!

Сабдж.
"Корреспондент": Минздрав призвал украинцев ограничить контакты со свиньями.
- То що, вже навіть з хати нікуди не можна вийти???
І відразу нова стаття там же: В Украину не будут пускать иностранцев без денег.
- Бо іноземці без бабла - свинюки небезпечні! :)))

субота, 2 травня 2009 р.

Моя киця Соня привела кошеняток :)

В ніч з позавчора на вчора сабдж :).
Нявкання малих почув вчора рано-вранці, коли вийшов попити кави з цигаркою. Не знаю ні скільки їх, ні якої масті, бо не видається можливим побачити з причини того, що кубельце для себе та малих Соня зробила між шифером та стелею сусідського хліва. Туди навіть голову людині неможливо просунути - завузька.
Соня зараз вибігає звідти приблизно двічі на день приблизно на 1-1,5 хвилини (щось похапцем перекусити - я їй недалеко поставив її мисочку - водночас пильно прислухаючись до всіх звуків та оглядаючись на те місце, де залишила кошенят).