Нові українці (П. Глазовий)

Чоловік журнал читає і говорить жінці:
- Звідкіля вони взялися - нові українці?
Конкурсують молодичок і дівчаток всюди:
В кого стегна красивіші,в кого кращі груди.

Пруть на сцени косяками чесних і гулящих,
Калібрують сексапільних, тобто геть пропащих, -
І вивозять за кордони,на чужі базари...
- Не дивуйся, - каже жінка.- Всі вони хазари.

Я ні разу ще не чула,щоб нахабне рило
Без одеського акценту там заговорило.
Чоловік насупив брови:- Ти мов з печі впала.
Про хазарів тих і згадка вже давно пропала.

Жінка сердиться: - Пропала пам'ять історична,
Та живе в нащадках їхніх пам'ять генетична.
Недарма ж я історичну здобула освіту.
Здавна війни генетичні точаться по світу.

Півтора тисячоліття з тих часів минуло,
Як родилось лихо наше й досі не заснуло.
По сусідству з нашим краєм царство заснувалось,
Що Хазарсько-іудейським каганатом звалось.

Ті сусіди загребущі, кочові хазари
Вічно з Київською Руссю затівали чвари.
Викрадали молодь нашу, виганяли в рабство...
Святослав те царство дике знищив за нахабство.

Повтікали людолови у краї сусідні,
Довго так блукали світом, дикі та безрідні,
І з'являлись в різних землях у новій личині,
І плекали злість і мстивість в кожнім поколінні.

Клекотить жадоба помсти у хазарських генах
І вихлюпується злобно у ділах щоденних.
Це праправнуки хазарські глушать нашу мову,
Щоб розвіять Україну, як суху полову.

Ось чому до українців стільки люті й злості:
Живемо в столиці навіть, як незвані гості.
Це вони створили штучно злидні і розруху,
Щоб від нас, від українців, не лишилось духу.

Про хахлів-антисемітів точать баляндраси,
Хоч вони такі семіти, як ми - папуаси.
Навіть Льоню-президента, який править нині,
Нам підсунули хазари, як кота в торбині.

Не любив він ще з дитинства українську мову
І на старості вивчає, наче примусову,
І такі в своїх промовах викида колінця,
Що стискається від болю серце українця.

Ріс між нами, жив між нами та клепав ракети,
Але вивчить мову нашу не було кебети.
Тільки ставши президентом, взявся за букварик
І читає по шпаргалках, як тупий школярик.

Я дивлюся телевізор у години вільні
І дивуюся: невже ми люди божевільні?
На концертах українських діячів культури
Появляється дрібнота із номенклатури, -

Покривляються на сцені для "блізиру" й преси
І прожогом, сторч лобами лізуть в "мерседеси"...
А коли учинять рейвах "Нові українці",
Шлють запрошення гаранту й милій його жінці.

Президент братві хазарській на гітарі грає,
А дружина руськомовну пісеньку співає.
А хазарину, що рявка на акордеоні,
Мов якомусь Паганіні, плещуть у долоні.

Наша мова не до шмиги президентській жінці,
Бо вони ж у нас обоє - "Нові українці".
Уявіть, що в президента - чеха чи поляка -
Ні по-чеськи, ні по-польськи жінка не балака.

Уявіть собі й француза з жінкою такою,
Шо не тямить по-французьки ані в зуб ногою.
Наша ж леді десь шутіла, зблиснувши очима, 
Шо Людміла Ніколавна — нєпєрєводіма.

Наших ніздрів не дратує азіатський запах,
Сопимо собі тихенько у хазарських лапах,
Бо забули, яких батьків і чиї ми діти,
І не знаєм, з чого риба почина смердіти.

Отаке своєму мужу розказала жінка -
Вельми грамотна, розумна, справжня українка.