субота, 17 грудня 2016 р.

Чудесна гумореска П. Глазового (особливо для мисливців)

Геніальний кум (П. Глазовий)
Ми із кумом не полюєм третій рік
А проте він - геніальний чоловік
Хоч ружжо своє продав уже давно
І говорить: «Да нащо мені воно?
Реєструй, та доглядай, та бережи
Ну нашо мені морока ця, скажи?»

Раптом - здрастуйте, у кума новина:
Вбив дубиною під лісом кабана.
Видно трапився охлялий кабанець
Ррраз! по черепу торохнув — і кінець.
М’ясо є, але порушено закон
Бо мисливський не почався ще сезон!

Скільки клопоту для себе наробив!!!
Хто повірить шо дубиною убив?
Кабанець такий нівроку, пудів з два
Скажуть — бреше! шо такого не бува…
Затягли ми кабанця того в сарай
Кум говорить : «Ти, будь ласка, починай

Скручуй віхті і соломою смали
Та дивись мені сарай не підпали
Я тим часом по водичку побіжу
Повернуся і смалити поможу.»
Заходився я кабанчика смалить
Диму повно!!! Голова мені болить!

Де той кум запропастився? Де пропав?
Наче згинув, чи у воду десь упав.
Взяв я відра і побіг його шукать
Може з ставу доведеться витягать…
Прибігаю - бачу кума над ставком
Шось вовтузиться і бовтає дрючком

“Ти прости мені”, - він каже, “і пробач.
Упустив відро. Не витягну, хоч плач
А чуже ж воно – позичив у куми…”
Дуже довго те відро шукали ми…
Повертаємось ми з відрами у двір -
Пес лютує! і біснується як звір!

Ми в сарай, а там повнісінько людей
Оглядають недосмалений трофей.
Двоє в формі, троє просто в піджаках
З олівцями і блокнотами в руках.
Шось там пишуть, обміряють кабана,
А назустріч нам виходить старшина.

«Ого-го, ось появилися орли!
Вже й водичку для обмивки принесли...
Одобряю!”, - каже кумові - “Здоров!
Молодець, шо не утік а сам прийшов.
Так в ізбу давай заглянєм на момент
І складьом офіціальний документ"

Посідали ми у хаті за столом
Старшина суворо каже: «Ну, начньом»
Папірця моєму кумові дає:
«Ізложи тут обяснєніє своє
Ось тобі, будь ласка, ручка, ізлагай -
Ізоткуда діч попала у сарай.

Ізложи чістосєрдєчно, от души
І, пожалуста, по-руському піши
Государствєнній хоть учім 20 год
Но покачто нє пустілі в оборот»
Я трясуся, бо напав на мене страх
Він обом нам припаяти може штраф!

Або візьме й до району повезе
І посадить у холодне КПЗ
Кум спокійно умостився на стільці
Написав і розписався у кінці.

Я, він каже, нерозбірливо пишу.
Так послухать об’яснєніє прошу
«Ми, такіє-то, такого-то чісла
Завєршилі по хазяйству всє дєла
І пошлі вдвойом по воду до ставка
Вдруг мальчішка прібігаєт і гука:

«Дядьку, дядьку, загорівся Ваш сарай!»
Я - до кума: «Швидше воду набирай!»
Прибігаєм ми додому вмєстє з ним
А з сараю як із кузні валить дим.
Ми - в сарай, а там з дружками старшина
Позапряталісь і смалять кабана!
Нєізвєстно ізоткуда і коли
Кабана того мєрзавци притягли.
А тому прошу районне УВД
Пусть порядок в цьому ділі наведе
Остаточно положити треба край
Шоб не лазив старшина у мій сарай…»

-----

Кум не може заспокоїтись ніяк.
Все питає: — Що ж виходить? Як це так?
Вже й міліція порушує закон…
Їдьмо завтра до начальника в район.
Чом повинен я простому старшині
Не по-нашому писать доповідні?

В понеділок у райцентрі ми були.
Находи-и-ились, а начальника знайшли.
Кум спокійно і докладно розказав,
Як пояснення міліції писав,
Та й питає: — Чом це так, що старшина
Мови нашої державної не зна?

Він на службі Україну представля,
То чому ж він по-російськи розмовля?
А начальник: — Я вас вислушал. Так вот,
Ето мнє напомінаєт анєкдот.
Сущєствуєт два похожих язика.
Вот скажитє, как по-вашому рука?

— Так і буде, - кум говорить.
— Ну а зуб?
— Так і буде, - кум відказує.
— А пуп?
— Так і буде.
— Ну а задніца?
— Не так…
— Ну і что же, получається, чудак?
Что виходіт? Із-за задніци одной
Ви прієхалі бєсєдовать со мной?

Кум за голову вхопився: — Стид і страм…
Я заяву прокуророві подам!
А начальник: - Угрожать мнє прєкраті!
Можешь сразу гєнєральному нєсті.
Он живйот на Украінє 30 лєт,
А язик дєржавний знаєт? Тоже нєт.
По-украінскі он тоже ні бум-бум.
— Напишу в Верховну Раду! - каже кум.
А начальник зуби скалить: — Вот чудной!
Что он может, тот Совєт Вєрховний твой?
Ти же слушаєшь по радіо рєбят.
Половіна там па-рускі говорят.

Почєму я знать укрАінскій должон?
Кум говорить : — Так про мову ж є закон!
Я такого беззаконня не стерплю,
Телеграму президентові пошлю.
А начальник: — Возраженій тоже нєт.
Почта рядом. Пєрєдай єму прівєт.

Ми схопилися — на пошту спішимо
І на бланку телеграму пишемо:
«ПАНЕ ВІКТОР, ПРЕЗИДЕНТЕ ДОРОГИЙ!
ЩО Ж ЦЕ В БІСА ЗА ПОРЯДОЧОК ТАКИЙ,
ЩО МІЛІЦІЮ ОЧОЛЮЄ ПІЖОН, ЯКИЙ
ЗНАТИ НАШУ МОВУ НЄ ДОЛЖОН?…»

А дівулька витикається з вікна
І питає: — Што ти лєпіш, старіна?
Ти чєво понавидумивал здєсь, дєд?
Да на клавішах і буков такіх нєт.
Гдє возьму я с точкой «і» і букву «ї»?
Спряч, пожалуйста, каракулі свої!

Кум додому ледве-ледве дочвалав.
Так, сердешний, телеграму й не послав.
А якби вона до Києва й дійшла,
То, гадаєте, комусь би помогла?

Про закон той де вже тільки не товчуть,
Але наслідків не видно і не чуть.
Кум із цього вивів істину гірку:
— Незалежність наша знову у мішку.
Залишилось тільки туго зав’язать
Та крізь дірочку нам дулю показать.

Немає коментарів: