середа, 15 лютого 2012 р.

Вельми цікаве інтерв'ю Оксани Забужко. Рекомендую!

Цитата, яка мене особливо тОркнула: "…Знаєте, коли я працювала над «Музеєм покинутих секретів», я багато спілкувалася з ветеранами-упівцями, у тому числі з покійним Василем Куком. Пам’ятаю, був День Незалежності – у 2003-му, ще при Кучмі. Я ввімкнула зранку телевізор, подивилася на всі ті фізіономії на трибуні під звуки гімну і просто заплакала. Якось подумалося про всі ті покоління, про моїх родичів у тому числі, які за той жовто-блакитний прапор гинули, живота свого не щадили, – а в результаті тепер стоять під цим прапором ось ці морди Я так і сказала Кукові, коли подзвонила привітати його, – а натомість вийшло, що це він мене почав утішати: мовляв, головне – ми є, існуємо як державна нація і вже не загинемо ніколи... «Але ж ці морди, пане Василю!» – «Морди міняються, пані Оксано», – засміявся він, як до дитини. І мені стало соромно, бо йому вже було 92 роки, і він точно мав менше од мене шансів побачити, як ці морди мінятимуться... Якось мені тоді ця розмова дуже виправила «історичну оптику»."

Немає коментарів: