понеділок, 18 лютого 2013 р.

Побожність та "любов" до України в українських монастирях московської церкви

Це ж як треба ненавидіти Україну, щоби жити в ній, їсти її хліб і настільки зомбувати нещасних недалеких монашок. Це просто діагноз - "московскоє православіє головного мозга". На зразок секти Аум Сєнрікьо. Цитата:
Питаю, чи знає, хто у нас президент.
– Янукович. Мы же голосуем. Матушка говорит, за кого. На последних выборах за... э­э­э (задумується) Партию регионов. Они православных не так трогают, как остальные партии. Те хотят, чтобы служба была на украинском и чтобы отделиться от Москвы. А мы не хотим, потому что к Московскому патриархату относимся. Он больше православный. Те, кто за Киевский патриархат, отбирают храмы, убивают священников. У нас с Волыни есть матушка. Рассказывала, у них там убили батюшку за то, что не отдавал храм. К нам приезжает часто отец Михаил, тоже с Волыни, говорил, что его пытались утопить.
А скільки таких монастирів-розсадників ненависті до України... Здається ж - валіть у свою Московію (тим більше, що ви самі визнаєте, що приперлися звідти, "бо там не було монастирів"), прославляйте там своїх царів та цариць  і ніхто слова вам не скаже! Так ні ж... Бо це імперська ідеологічна зброя великої потуги. Вістря стратегії московських спецслужб, а значить і самих кремлівських карлів, в їх планах по експансії "руского міра". Московський патріархат давно став підрозділом ФСБ. І нині займається лише анафемами відщепенцям, легальним/напівлегальним/зовсім_нелегальним бізнесом та відвідуванням гламурних автосалонів. А стосовно нас - це інфікована, запалена, незаживаюча рана в душі самої України.

Немає коментарів: