В минулу п'ятницю (позавчора) мав місце сабдж. Лікар ще раз висловив задоволення, що "все йде по плану", але разом з тим вельми акцентував увагу на тому, що зараз в мене наступив один із самих небезпечних періодів хвороби - початковий період ремісії. І небезпечний він тим, що людина часто заспокоюється, вважає хворобу подоланою і втрачає пильність. Зокрема, перестає носити корсет, контролювати свої рухи і т.д.. І, як правило, це приводить до негайної розплати за таку легковажність - рецидив хвороби. Котрий означає "коту під хвіст" весь попередній курс лікування.
На цей раз сеанс голковколювання обмежився лише трьома точками, а сеанс прогрівання ВЧ-енергією - чотирма. А ще знову відбулася в нас з Олександром Івановичем цікава розмова.
Я запитав його за рахунок чого в мене наступило таке полегшення, адже протрузія ("розплескання", немов млинець) мого міжхребцевого диску нікуди не поділася. І защемлення нервових закінчень, відповідно, також. То що ж ми усунули в процесі лікування?
Олександр Іванович знову ж видимо зрадів цьому запитанню (як він висловився, "на котре не відповість 90% нейрохірургів) і детально, на схемах, пояснив мені що ж насправді відбулося. Виявляється, защемлення нервових закінчень (котре й було основною причиною моїх проблем з лівою ногою та поясницею) було викликано не лише розширенням та дією на них диску-хряща, але, здебільшого, впливом самих кісток-хребців, котрі защемляли нервові закінчення, "ковзаючись" по розширеному блюдці диску. І все, що зараз було зроблено під час лікування - це фіксація самих хребців-кісток (щоби вони не ковзали по диску сюди-туди, як по ковзанці). А сам хрящ-диск вже не затискує нервові закінчення, бо останні мають куди "вислизнути". Без схеми це не зовсім зрозуміло (важко на словах пояснити), але зі схемою це просто очевидно.
І під кінець нашого спілкування Олександр Іванович видав ще одну цікаву інформацію. Розповів, що десь чи то в 50-х, чи то 60-х роках минулого століття один з найвідоміших у світі американських нейрохірургів (не знаю як зараз, але Олександр Іванович говорив, що американці в той час в плані нейрохірургії стояли на голову вище від всіх інших) зібрав і проаналізував величезний (на той час найбільший у світі) статистичний матеріал. А саме, дані про більше, ніж 3,500 нейрохірургічних операцій на хребті. Тобто, діагнози, хід самої операції, лікування безпосередньо в післяопераційний період, а також дані періодичних спостережень протягом кількох років після виписки хворого. І опублікував не лише це все, а й головний висновок, котрий до даного часу є фактично "засекреченим" (ці дослідження і висновки з них спеціально замовчуються практикуючими нейрохірургами та їхніми професійними спілками). А висновок цей був однозначний: серед всіх отих 3,500 хірургічних операцій виправданими були лише 2% від їх кількості. Уявляєте?! В 98% випадків можна було обійтися без хірургічного втручання! І, посміхаючись, Олександр Іванович мене запитав: "А як Ви вважаєте, чому нейрохірурги не бажають говорити на дану тему?" І стверджувально покивав головою, коли я відповів, що відповідь напрошуться сама собою: вони просто не бажають поповнити лави безробітних :)
Немає коментарів:
Дописати коментар