середа, 23 листопада 2011 р.

Два чудових вірші Івана Світличного. Рекомендую! (Особливо "тОркає" перший)

Тарас Бульба

Завжди в'язень

Ти чуєш, сину, Україну

Плюндрує чорна татарва,

А нам хоч не рости трава.

Ми, патріоти, слиним слину,

Аби, мовляв, була жива...

Сутуж. Та треба, чуєш, сину,

На час зігнути трохи спину,

Щоб не злетіла голова.

А там, а там вже буде видно...

І гнеться потурчанське бидло,

Нездалих предків кленучи,

У яничари пруть, ягнята.

І нікому меча підняти.

Ти чуєш, сину, не мовчи!

Самі собі будуємо тюрми,

Самі в них потім живемо,

Самі себе стережемо.

Вже тюрем - тьма, і в тюрмах - юрми.

А ми - нічого. Женемо

За муром мур, за муром мур ми,

Суботники! Аврали! Штурми!

Вже й ми - не ми. Воно само

Так склалося, так повелося,

І так ведеться здавна й досі.

Сліпонароджені в тюрмі,

Кому поскаржимось? На кого?

На чорта лисого? На Бога?

Тюрма ж - своя, і ми - самі...

Немає коментарів: