Два чудових вірші Івана Світличного. Рекомендую! (Особливо "тОркає" перший)

Тарас Бульба	Завжди в'язень
Ти чуєш, сину, Україну Плюндрує чорна татарва, А нам хоч не рости трава. Ми, патріоти, слиним слину, Аби, мовляв, була жива... Сутуж. Та треба, чуєш, сину, На час зігнути трохи спину, Щоб не злетіла голова. А там, а там вже буде видно... І гнеться потурчанське бидло, Нездалих предків кленучи, У яничари пруть, ягнята. І нікому меча підняти. Ти чуєш, сину, не мовчи!	Самі собі будуємо тюрми, Самі в них потім живемо, Самі себе стережемо. Вже тюрем - тьма, і в тюрмах - юрми. А ми - нічого. Женемо За муром мур, за муром мур ми, Суботники! Аврали! Штурми! Вже й ми - не ми. Воно само Так склалося, так повелося, І так ведеться здавна й досі. Сліпонароджені в тюрмі, Кому поскаржимось? На кого? На чорта лисого? На Бога? Тюрма ж - своя, і ми - самі...