Дивовижна поезія провідника ОУН на Прикарпатті, офіцера УПА "Зиновія"

Месія

Таємна вечеря. За спільним столом
Сподвижники нишком зійшлися на раду.
– Братове! Провали, арешти кругом,
Між нами гадюкою повзає зрада.
Апостоли! Нині історія вас
На подвиг величний і праведний кличе
І долю пригноблених кожному з нас
Як ношу кладе особисто на плечі.
Ідіть!
Хай зневіри не знають серця!
Хай воля на крицю відкує завзяття!
Ідіть без оглядки!
Ідіть до кінця!
Крізь тюрми, страждання, злобу і прокляття.
Затямте!
Ідея живе лиш тоді,
Як прагне людина за неї померти!
Коли її кров'ю освятять! Ідіть!
Я вам відчиняю ворота в безсмертя.
А потім підпілля, Оливний город,
Цілунок зміїний продажного Юди,
З вогнями тупий озвірілий народ
Й чекістські багнети націлені в груди.
– Ти ворог народу!
Ти зрадник!
Бандит!
Державний злочинець!
Зречися!
Зречися!
Гойдався на шнурку підвішений світ,
А очі до склянки з водою тяглися.
Немов прямовисна ґранітна стіна
Прослаласьдорога йому на Голготу.
Тріщала від ноші страшної спина,
Тьмарилось в очах від кривавого поту.
Гарчали солдати-чужинці як пси.
Ревіла юрма від злоби й отупіння.
Вривались в свідомість чужі голоси
Брудні як болото, важкі як каміння.
– Розпніте! Розпніте! –
лунало кругом.
Калічили цвяхи знесилене тіло.
Багрилось чоло під терновим вінком;
А спечені болем вуста шепотіли:
– О Боже! Прости мій народ! Не карай!
Вони безталанні не знають що чинять.
Їх душі споганив ворожий нагай,
їх розум і дух у неволі покинув.
За них нерозумних, нещасних, сліпих
Я дав себе. Боже великий, розп'яти.
Прийми мої муки як викуп за них. .
Вони схаменуться і будуть страждати.
О Боже! – і в морок упали думки.
Солдат доторкнувся до серця багнетом.
Кінець. . , а вночі посходились жінки
Творити молитву над Богом розп'ятим...