понеділок, 13 травня 2013 р.

Ветерани vs "аццкіє вєтєрани"

9-го травня спеціально поїхали разом зі всім сімейством в село Рубче відвідати та привітати хворого 89-річного дядька Гната – останнього на всю округу (кілька навколишніх сіл) живого реального учасника 2-ї світової війни.
Дядько Гнат (двоюрідний брат моєї тещі) закінчив війну в Кенігсберзі.
Зовсім не ходить вже 3 роки (прикутий до ліжка після операції, з причини невиліковної хвороби суглобів). Практично втратив зір...
Я разом із ним випив по «стограм» і порахував в умі нескладну задачу:
  • Якщо допустити, що в 1945 році (під завершення війни) до ЧА призивалися 18-річні хлопці, то на нинішній час (2013) їм виповнилося 18+68=86 років. Про призов більш молодих людей мені нічого не відомо (за винятком одиничних випадків "синів полка").
  • Дядька Гната призвали в 1943 у віці 18 років. Тому нині йому, як вже сказав вище, 89.
  • Всі ці (як на клікабельному фото) бадьорі 70-80-річні (а нерідко у "ветеранських" колонах зустрічаються ще й 65-ти та навіть 60-річні!) хєнєрали та [под]полковнікі, котрі, очевидно, разів по п'ять «бралі рим, бєрлін та токіо» і найбільше верещать про власний героїзм та апастность наступу аццкого реваншизму-фошиздму – або звичайні вертухаї совєцкіх концтаборів, або інші «работнікі органов», прирівняні до учасників ВВВ. До котрої не мали жодного відношення (за винятком паразитування на ній). І в котрих, відповідно, нема жодної гідності, честі та совісті. Як от в приведеного на фото дєдка-НКВДиста з іконостасом підроблених нагород.
Старий зранений солдат дядько Гнат не проявив жодної радості (вірніше, він щиро проявив її трохи раніше по відношенню до того факту, що до нього прийшли ми - його найближча позостала рідня), коли я йому дякував за перемогу над фашизмом і підносив «сотку». Натомість він заплакав, забувши на якийсь час про чарку. І це точно були не сльози радості старого солдата, смію вас запевнити.
Тому я гадаю, що він не вважає цю дату святом. А, скоріше, днем скорботи та памяті по мільйонам загиблих. Проте прямо запитати про це в тій обстановці в мене не вистачило духу. З поваги до його сліз. По тій обстановці будь-які питання були би вельми нетактовні. Тому я сам перехилив чарку і тихенько вийшов із кімнати, залишивши на якийсь час дядька Гната наодинці із своїми спогадами.
Паразитування на страшній трагедії нині, на превеликий жаль, вельми буденна річ. Як і ціла купа інших підмін понять:
  • НКВДисти, котрі вбивали та висилали "на ведмедів" цілі регіони України, користуються всіма благами. А воїни УПА, котрі клали своє життя і захищали, власне, українські родини, перед німецькими, польськими та московськими шовіністами-нацистами до цього часу на державному рівні є упослідженими та обпльованими [поза]вчорашніми та нинішніми зайдами-окупантами...
І знову на превеликий жаль багато хто із сучасників, не вмикаючи бодай на кілька секунд критичного мислення, на все це ведеться. Дехто від природньої розумової ліні, дехто (типові совки, чи "сталіністи") - "на зло проклятим бандерівцям, янкесам, прибалтам, чехам, полякам" і взагалі всім "нєрускім".

Немає коментарів: