Попався на очі сабдж.
Посієш поступок - пожнеш звичку; посієш звичку - пожнеш характер; посієш характер - пожнеш долю /(С) Unknown/
Це прислів'я дуже добре корелює з повчанням героїні однієї з повістей С.Алєксєєва, котра виступала в ролі інструктора іншого героя повісті - розвідника дальньої (глибинної) розвідки. А саме - допомагала вжитися останньому в роль третьої особи. І коли розвідник, перебуваючи наодинці із собою, здійснив якийсь дрібний поступок, нехарактерний тій третій особі, то інструктор зробила йому зауваження, на яке той відмахнувся, буцімто "це ж дрібниця, котра не має жодного значення! Окрім того я в кімнаті був сам". Відповідь інструкторші була приблизно наступна: "В нашій, та й не тільки в нашій, професії немає і бути не може дрібниць. Насправді дрібниці є головними та вирішальними. Дрібниці приводять до формування характеру - це по-перше. А по-друге якраз на дрібницях як правило і "сиплються". Бо за "серйозними вчинками" ще якось слідкують, а на дрібниці не звертають уваги, що приводить до катастрофічних та незворотніх наслідків".
Посієш поступок - пожнеш звичку; посієш звичку - пожнеш характер; посієш характер - пожнеш долю /(С) Unknown/
Це прислів'я дуже добре корелює з повчанням героїні однієї з повістей С.Алєксєєва, котра виступала в ролі інструктора іншого героя повісті - розвідника дальньої (глибинної) розвідки. А саме - допомагала вжитися останньому в роль третьої особи. І коли розвідник, перебуваючи наодинці із собою, здійснив якийсь дрібний поступок, нехарактерний тій третій особі, то інструктор зробила йому зауваження, на яке той відмахнувся, буцімто "це ж дрібниця, котра не має жодного значення! Окрім того я в кімнаті був сам". Відповідь інструкторші була приблизно наступна: "В нашій, та й не тільки в нашій, професії немає і бути не може дрібниць. Насправді дрібниці є головними та вирішальними. Дрібниці приводять до формування характеру - це по-перше. А по-друге якраз на дрібницях як правило і "сиплються". Бо за "серйозними вчинками" ще якось слідкують, а на дрібниці не звертають уваги, що приводить до катастрофічних та незворотніх наслідків".
2 коментарі:
Приписывается Конфуцию.
«Конфуций любовался в Люйляне водопадом; струи спадают с высоты в три тысячи жэней, пена бурлит на сорок ли. Его не могут преодолеть ни кайманы, ни рыбы, ни черепахи — морские или речные. Заметив там пловца, Конфуций подумал, что тот с горя ищет смерти, и отправил своих учеников вниз, чтобы его вытащить. Но тот через несколько сот шагов вышел из воды с распущенными волосами, запел, и стал прогуливаться у дамбы.
Конфуций последовал за ним и ему сказал:
– Я принял тебя за душу утопленника, но вгляделся: ты — человек. Дозволь задать вопрос: владеешь ли секретом, как ходить по воде?
– Нет, — ответил пловец. — У меня нет секрета. От рождения — это у меня привычка, при возмужании — характер, в зрелости — это судьба. Вместе с волной погружаюсь, вместе с пеной всплываю, следую за течением воды, не навязывая ей ничего от себя. Вот почему я и хожу по воде.
– Что означает «от рождения — это привычка, при возмужании — характер, в зрелости — судьба?» — спросил Конфуций.
– Я родился среди холмов и удовлетворен жизнью среди холмов — такова привычка; вырос на воде и удовлетворен жизнью на воде — таков характер; это происходит само по себе, и я не знаю почему — такова судьба».
Мдя... Супер! Дякую, Саша!
Дописати коментар