IMHO абсолютно логічна та зрозуміла аргументація за "не підтримую жодного кандидата"

Оригінал знаходиться отут. Автор - юридичний радник відомого сайту "Майдан", кандидат юридичних наук Олександр Северин. Хресний батько купи добрих справ (це його левина доля заслуг в тому, що бляеліта практично припинила видавати укази та постанови під незаконним грифом "не для друку". Це саме він особисто закидав суди різних інстанцій позовами проти незаконних дій владних ахтунгів. І багато чого змінилося в кращу сторону саме завдяки його невтомній енергії та професійності), переконаний адепт розбудови в Україні громадянського супсільства і т.д., і т.п.. Отже,

---------------

Чужі-2

…treat those two impostors just the same

/(С) R.Kipling/

Винниченко казав […], що для створення України він вважає за необхідне, щоб по ній прокотилася хвиля большевизму […] Хіба можна було мені йти рука об руку з подібними людьми?

/(С) Павло Скоропадський, Спогади/

Обери новий шлях України

/(С) З агітаційного бігборду Ю.Тимошенко/

З завершенням наклацування свого попереднього тексту¹ на тему цих нещасних безвибірних виборів я був вирішив, що сказав про них все. Проте, заздалегідь прикривши нав'язаний сором сущого в Україні політикуму майбутньою позначкою "не підтримую жодного" у бюлетені, і далі просторуючи широкими і несповідимими інтернетними шляхами, я мимохідь спостерігав і, так би мовити, наспостерігав ще кілька характеристичних дещиць.

Кожна з цих дещиць видається мені важливою. Не для напучування політично незайманих, можливо щойно прибулих з якихось віддалених благодатних закапелків, де не лише не знають сенсу слів "Тимошенко" і "Янукович", а і навіть не можуть вимовити. І не для переконування фанатів – най то буде во віки віків справою інших фанатів з протилежним знаком, амінь. А для незаангажованих - в якости антидоту від висококонцентрованої мозкової отрути чи засобу від спроб маніпулювання суспільною свідомістю.

Знову (вибори, як і Схід – справа тонка і відповідальна) зроблю застереження: це сугубо суб'єктивна думка окремого громадянина, базована на власних спостереженнях – і край. Більш того, мені довелося почути чи прочитати інші думки дуже шанованих мною людей щодо можливости в цій ситуацій та/чи за певних умов підтримати Тимошенко², а ще одна не менш відома і так саме шанована людина, що не уповноважила мене її називати, свої сумніви адресувала мені електронною поштою. Ще більш того: знаю (особисто чи через інтернет) чимало розумних людей, котрі голосуватимуть за Тимошенко лише через саму всеперемагаючу алергію на персоналію її суперника.
Все розумію. І алергію на Януковича, і помаранчеві рефлексії, і, відтак, спроби довести собі чи іншим теорему "Тимошенко в цій ситуації все ж краща". Та ці два персонажі – одного порядку, а теорема насправді є лише гіпотезою, що (і це абсолютно природно) живиться згадками про 2004-й і переліком цілком справжніх "загроз Януковича", за одночасної недооцінки "загроз Тимошенко", справжніх аж ніяк не меншою мірою.

Отже, по-перше, мене дуже розчулило, де своєю дубовою пропагандистською маніпулятивністю, а де – дитячою, до безпосередности щирою експресією з майже не сльозами, заламуванням рук, тупотінням ніжками і підстрибуванням, оте головне, як бачиться, пропагандистське твердження табору ТЮ: "голосувати проти обох = голосувати за Януковича", така собі гебельсятинка.

Та певна справа, що кандидатові, хто у першому турі набрав менше голосів, потрібні додаткові голоси і їх нестача, у т.ч. через заперечення значною частиною виборців і цього кандидата і конкурента цьому кандидатові гикається і свербить, а конкурентові – не дуже.

Але дорогі "білосердечні" співгромадяни (агітпропників це не стосується, вони не дорогі, а якщо і дорогі, то, слава Богу, не мені), я не міг уявити, що для когось це може бути одкровенням: голосувати проти обох = голосувати проти обох. І проти Тимошенко і проти Януковича. Якщо для когось це відкриття, одкровення чи то дзен, то вітаю.
Це не парламентські вибори і ніхто тут не отримує зиску у вигляді якихось коефіцієнтів чи ще якої хитромудрої каламуті від кількости тих, хто проголосував "не так". Голос "не підтримую жодного" не піде жодному з двох недостойних. А те, що один з двох не дораховується голосів – це жодним чином не наш електоральний головний біль. Це його/її кандидатська проблема, хай він/вона з нею і залишається, бо ніхто його /її силою не пхав в Президенти.

Більш того – це ще й саме ваша проблема (оце стосується якраз лише її спільників, політтехнологів, фахових агітпропників чи то аматорів цієї справи), адже значить це ви, саме ви (не кажучи вже про саму Берегиню) погано працювали і весь цей білосердечний декаданс – на совісти самих білосердечних. Enjoy.

Тому даремно, всує вони себе обманюють, тим більш – намагаються ввести в оману інших, силуючись з хворої голови перекласти на здорову. Проти обох – це проти обох, а стверджувати інше – або займатися свідомою маніпуляцією, або впадати в дитинство, заперечуючи факт на тій підставі, що він не подобається, або ж керуватися якоюсь вибірковою алергією на лише один зі споріднених подразників. Першим не допоможе нічого, позаяк буки законодавством не передбачено, другим, можливо, варто просто розплести на власній голові уявну косу, бо вона приймає якісь не ті сигнали (білий шум, з червоними сердечками), третіх розумію і не маю жодного права засуджувати, але їм - до алерголога.

А от не проти обох, а за Тимошенко – то справді за Тимошенко. І оце - факт.

Абсолютна більшість спроб проаргументувати, а чим же все-таки Тимошенко з її само[скажімо м'яко]правством, схильністю до вільного поводження з фактами і власними обіцянками, з тотальною неповагою до процедур³ краще за Януковича (і чому, відповідно, голосувати за нього має бути електорально гірше і громадянськи страшніше), комічно вподобляються пам'ятній аксіомі п'ятирічної давнини з протилежного нині табору – "тому що". А це плагіат. Плагіат – це погано. А проти Януковича найефективніше агітує він сам, позаконкурентно – своїми ЄЕПами, газоконсорціумами, Табачником, Колесниченком, Коновалюком, цим…як його…Левченком, своєю недолугою і нерозумною відмовою від дебатів, славетною ерудованістю, знаним красномовством та, зрештою, двома несудимостями.

По-друге. Багато кажуть і пишуть, як про підставу наступити на горло власній пісні і проголосувати за Тимошенко, про "московство" Януковича та пов'язані з цим ризики. У найрадикальнішому зі спостережених мною варіантів це вербалізувалося спробою провести аналогію з 1918-1919 роками, асоціюючи Тимошенко з поганою, але за тих умов, мовляв, вартою підтримки Директорією, а Януковича – з тодішньою московською навалою. Залишаючи осторонь масштабну тему про роль Директорії і її соціал-популістичних вождів у поразці Визвольних змагань (пам'ять про полковника Болбочана не дасть забути, а спогади Омеляновича-Павленка, Цегельського, Коновальця, Кучабського та інших не дадуть збрехати), скажу до теми московства: люди добрі, а хто з вас бачив, у повному обсязі і з додатками, офіційно оприлюднені угоди, підписувані Тимошенко з Росією? І хто вірить у те, що те, що вона (втім, так саме як і він) розповідає про свої перемовини з "кремлінами" – то правда, вся правда, лише правда, нічого крім правди? І кому не різало вуха фірмове угідливе "хі-хі" на політично соромицькі жарти кремлівського барина?

Між іншим, та московська навала теж мала два кольори – теж білий і червоний. Мабуть співпадіння.

Тож кожен з двох має, як кандидат, свої ганджі, несе загрози державі і цивільному суспільству. Десь ці загрози співпадають, десь перетинаються, десь вони є, скажімо так, ексклюзивчиком. Але вони є і вони є співмірними за масштабами.
Зрештою, побачивши десь на вулиці двох хуліганів, що лізуть до дівчини, ми ж не станемо підтримувати одного з них, яко, за його ж власними словами, "менше зло". Куди природніше і краще вгатити обох арматуриною чи принаймні покликати міліцію (звільнену тепер від необхідности відволікатися на прослуховування чергових бенефісів "веселого и находчивого" екс-міністра).

По-третє. Можливо я читав переважно десь не там і щось не те і не тих, кого треба. Можливо. Але загальне враження з прочитаного і прослуханого: рівень надривности, істеричности, позараціональности, а підчас і агресивности адептів Тимошенко залишає далеко позаду всіх інших і годі й казати, що це ж саме вірно і для неї самої. "Хто не з нами – той ворог": така проста як господарське мило теза, розрахована на політичних дальтоників, мислевірусом штучно поширюється повітряно-крапельним та клавіатурно-контактним шляхом. Мені ж засадничо не подобаються бацили, не подобається зайва метушня, надрив, децибели і танок Святого Вітта. За трясцею бува, трапляється грець.

І ще "картинка з виставки": я знаю хто такий регіонал Дмитро Табачник⁴, знаю, яку заповідну, даруйте, хрінь він жене про галичан і дивуюся витривалости (чи то ледачости) галичан. Але з тим чоловіком все зрозуміло. Натомість коли одна людина спочатку при знайомстві закликає (з придиханням, рука на серці) голосувати за Тимошенко в ім'я патріотизму і соборности України і мало не лізе брататися, апелюючи до помаранчевих спогадів, а потім починає лякати "данєцкими", "донбасянами" тощо – це є дещо дивно, щоб не сказати неадекватно – принаймні у моєму, "донецькому", сприйнятті.

Голосувати розумом набагато природніше ніж серцем, тим більш, що подібних градусів нервозности палке червоне серце серце може і не витримати.

По-четверте. Золотовустка Юлія Тимошенко вже і так назвала⁵ таких як я (причепом до Ющенка) зрадниками України – не більш не менш. Я розумію, що між словами цієї громадянки та тим, що вона мала на увазі (про дії взагалі умовчимо) може опціонально бути, як казав російський класик, "дистанция огромного размера" - це навіть не питання. Однак я зовсім не хочу, щоб Президент моєї держави міг навіть у своєму страшному сні чи під якимись стимуляторами назвати так тих українців, котрі всього навсього з ним не згодні, котрим він, такий розпрекрасний, не до вподоби. Іншими словами – не треба залякувати. При тому - даремно. А якщо вже ми вороги – ок, a la guerre com a la guerre, які питання?

І якби ж це була одна-єдина ілюстрація до "большевицькости" Тимошенко…До речі, нещодавно, виступаючи у Львові перед перемерзлою галицькою авдиторією, вона виголосила, що воліла б у 1919 році бути січовим стрільцем. Ні, я зовсім не стверджую, що вона помилилася роком і мала на увазі – у складі якоїсь частини пізнішої "Червоної Української Галицької Армії". Мені лише суб'єктивно виглядає, що радше вона б гідно конкурувала за роль з комісаркою Євгенією Бош, яка збаламутила колись і повела на Київ 2-й Гвардейський корпус, роззброєний потім зусиллями Павла Скоропадського та його 1-го Українського корпусу. Большевизм у синьо-жовтих кольорах – найгірший з різновидів большевизму, бо він дискредитує кольори.

"Як не буде Україна соціалістичною, то хай краще не буде ніякої" – бовкнув колись "директоріанський" міністр фінансів і голова уряду Борис Мартос. Замінивши "соціалістичною"на "моєю", чи не отримаємо ми кредо Юлії Володимирівни?
Десь тут було б логічно комусь мене спитати: "а що все про Тимошенко, а про Януковича – нічого? Як бути з Януковичем?". А що Янукович? Янукович сам по собі є цілком самодостатнім в запереченні самого себе яко потенціального Президента, тут вже ні додати ні відняти. Тож як з ним бути? Та так саме. "Treat those two impostors just the same", як радив Кіплінг, а досвід спостереження і взагалі за попередньою діяльністю біло-синьої парочки і за цією кампанією (зокрема – у частині їхньої неспроможности параметризувати власні програми і вести відповідальний діалог з виборцями⁶) не дає підстав назвати їх по іншому. Хоча яка там параметризація, який там в дідька діалог - достатньо й однієї конституційної змови минулого літа, внаслідок якої вони удвох ледве "гоп-стопом" не забрали у нас право обирати Президента взагалі. Тоді, на щастя, "пропало всьо"⁷, та як буде далі?

По-п'яте. Хотів би не помилитися в тому, що для українця sapiens на будь-яких виборах головним є не перемога вподобаного кандидата за будь-яку ціну, а легітимна передача влади, дотримання Конституції і, відповідно, забезпечення державного суверенітету - особливо за умов очевидної загрожености останнього і зовнішніми і внутрішніми чинниками. У цьому контексті нема сенсу сприяти отриманню влади тими, для кого, виглядає, спрага влади - все, а легітимність власних дій та правопорядок – ніщо, тими, вірогідність безпроблемного відходу яких від влади у разі поразки як на цих так і на наступних виборах є під великим питанням. Рівно як під великим питанням і їхнє прагнення вільних виборів взагалі.

Ну і епілог теми замість епітафії українському вільному вибору.

Так, саме по собі голосування "не підтримую жодного" не має невідкладних юридичних наслідків для визначення переможця. Одного з кандидатів ентузіасти "меншого зла" та примкнулі до них "меншовики" оберуть і без наших голосів – такий закон. Це – їхній вибір, вони мають право.

Але інші мають право, заставши у себе в хаті двох непроханих візитерів, які ламають меблі та стіни, і вся відмінність між якими полягає в тому, що один це робить битою, а інший – косою, не підтримати жодного. Попри те, що кожен з них запевнятиме, що він – кращий. Не підтримати – це перший крок до того, щоби потім їх з хати наполегливо "попросити".
Про ефект зменшення "запасу легітимности" новообраного персонажа червоними прапорцями, розставленими навкруги нього голосуванням "не підтримую жодного", я вже писав раніше.

Будь-яке, під будь-яким соусом та з будь-якими пігулками для самозаспокоєння, голосування за будь-яке "менше зло" підживлює і стимулює нескінчений біг по колу цих чи інших різновидів зла, колообіг зла у політиці та владі. Іншими словами – є дріжджами у казан з малоїстивною сумішшю реліктового совка з капіталами "первиннонакопиченого" походження, за запахом, до речі, схожою на "з московської чаші московську отруту".
Рано чи пізно українське суспільство покладе край цим перегонам чужих і почне обирати раціонально, а не "серцем", перцем тощо, чи "ну, на крайняк…". Почне обирати своїх.

Раніше чи пізніше на шляху учасників забігу на приз "меншого зла" ми поставимо бар'єра, об який вони всі гамузом перечепляться, бо ж не Бубки.

Раніше чи пізніше несвіжий продукт з того казана піде на перегній і добрива для нової української політики – чесної, прозорої, раціональної, ефективної, патріотичної.

Раніше – краще. Шлях до добра починається з заперечення зла.

А ще, як на мене, куди приємніше бути у віртуальному товаристві зі Сверстюком і Забужко⁸, ніж у спілці з Ляшком, Портновим, Писаренком, Губським, Яворівським, Луценком та всією тією чарівною компанією "саламандр"⁹ (якби не закономірний випадок – то ще й укупі з Лозінським). Приємніше бути в товаристві тих, хто має неінтелігентську (в явленому угодовцями на всяких форумах сенсі слова "інтелігенція") принциповість не лише назвати зло злом, а й повестися щодо нього так, як зло заслуговує. Можливо – справа смаку.

Втім, всім – вільного власного вибору. Головне хай він буде справді вільний і справді власний. Це те, чого бояться вона, він і вони.

^{/Олександр Северин, к.ю.н.
----
Примітки:
1Чужі
2Що робити людині мислячій у другому турі
3До речі, не Кабмін Тимошенко прийняв, а Кабмін Януковича скасував хоча і недосконалий, але менше з тим Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, що передбачав обов'язкові консультації на вимогу громадських організацій, замінивши його на симулякроподібний Порядок залучення громадян до формування та реалізації державної політики, а навпаки (див. Постанову КМУ №1378 від 15.10.04, Постанову КМУ від 26.11.09 №1302, Постанову КМУ №10 від 06.01.10).
4Два листа про одного Табачника
5Тимошенко звинуватила Ющенка у "зраді України"
6Тендер, що не відбувся
7 http://www.youtube.com/watch?v=2od8yID7Ss8
8Що робити людини мислячій у другому турі (продовження)
9 Тимошенко зізналася, що вона з подільниками – саламандри
----
p.s. Взяти участь в опитуванні "За кого голосуватимете у другому турі виборів Президента" можна тут.}