Нарешті знайшов статтю, котра свого часу вразила мене, а потім загубив лінк на неї і довго не міг відшукати, бо гугління по ключових словах "поліська амазонка" в результаті давало лише посилання на статті про якихось міфічних "бап, котрі в бою закидали собі груди за плечі" :))).
Хочу лише наперед завважити, що території т. зв. поліської Амазонки не обмежені лише Волинню, а фактично займають ще шматок як мінімум Рівненщини (частина території Зарічнянського району), а можливо й Житомирщини (тут не впевнений точно). Весною, чи влітку цього року обов'язково побуваю в тих місцях, бо вже давно маю таку мрію. Отже,
----------
Поліською Амазонією називають туристи долину, де зливається Стохід із Прип’яттю
І таких унікальних місць у Національному природному парку «Прип’ять-Стохід» чимало
Розташований один із наймолодших природних парків України на крайній півночі Волинської області, у межах Любешівського району, і займає майже сорок тисяч гектарів, тягнучись болотистими заплавами річок, вказаних у його назві. Лише трохи більше двох років тому парк отримав статус національного. До цього він був ландшафтним і функціонував спочатку з доброї волі природолюбів-ентузіастів, а згодом завдяки фінансовій підтримці зарубіжних природоохоронних товариств. Отже, виник не на голому місці, та все одно дорогу до теперішнього стану важко назвати легкою.
Як відомо, Любешівщина – найзаболоченіший район Волині. У цьому нічого дивного немає, бо лежить у долині Прип’яті та її приток. Колись ця “поліська Амазонка” під час повеней розливалася на десятки кілометрів, іноді на півроку відриваючи від світу людські поселення. Нічого доброго велика вода не приносила тваринам і рослинам, отож осушення прип’ятських берегів почалося ще за російського царя, продовжувалося за Польщі, але особливих масштабів і темпів набрало, як тут кажуть, за “совєтів”. Зокрема у вісімдесятих роках минулого століття згідно з планом “Укрводгоспу” у Любешівському районі, в основному на території майбутнього парку, збиралися побудувати понад сто кілометрів гребель, аби приструнчити норовливу поліську красуню. Зрозуміло, якби цей план удалося втілити у життя, ні про який, навіть ландшафтний, парк уже не могло бути й мови. На заваді меліораторам стали місцеві екологи, які забили на сполох, вбачивши у грандіозних гребельних шорах загрозу унікальному природному комплексу краю. Проект було відхилено, натомість виникла ідея у заплавах створити ряд гідрологічних заказників, а згодом і ландшафтний парк.
Сім років тримався він на енту-зіазмі, аж доки 2002 року не потрапив під фінансову опіку Франкфуртського зоологічного товариства (Німеччина). Відтоді парк почав міцніти, розвиватися, отримавши змогу набрати персонал, а також мати приміщення, транспорт.
Чим же любешівські болота цінні аж так, що визріла потреба взяти їх під охорону держави? Передусім, що їх зараховано до Європейського каталогу ІВА-територій, тобто зон, життєво важливих для збереження видового різноманіття, а також розмноження, вигодовування та відпочинку під час перельотів пернатих. Узагалі ж на території парку зустрічається 192 види птахів, крім того, 31 вид ссавців, 26 – риб, і 6 – плазунів. Учені називають цей край зоологічним ельдорадо. Не менш різноманітний тут і рослинний світ. За висновками дослідження, яке провели в парку науковці Національної академії наук та міністерства екології, у ньому майже шістсот видів рослин, а це більше третини всієї флори Полісся. У тутешніх болотах можна побачити, наприклад, надзвичайно рідкісну квітку, своєрідну волинську орхідею – коручку, а в лісах росте ще одна реліктова орхідея – зозулині черевички. Ця квітка дуже довго розвивається з насінини і зацвітає лише на п’ятнадцятий рік, а то й пізніше!
У цілому ж прип’ятсько-стохідські заплави називають гігантським фільтром або лабораторією з очистки води для найбільшої правої притоки Дніпра, води, яку використовують для пиття мешканці столиці та мільйони інших українців.
Правда, цьогорічна весняна повінь та тривалі осінні дощі з водою трішки переборщили. Підтоплення угідь парку викликає у його працівників занепокоєння. Але води було б іще більше, якби за останні роки вони не ліквідували на Стоході і Прип’яті так звані гатки (браконьєрські загати для вилову риби). Гатка нагадує колишню традиційну українську огорожу – тин. Предки наші обгороджували ним оселі, а браконьєри перегороджують русла річок, залишаючи вузенькі проходи, у яких прилаштовували ятері. Як правило, використовуються гатки під час нересту, коли риба зграями йде на нерестилища, тож про надзвичайну шкоду їх годі і говорити. Таких своєрідних гребель, які знижували репродукцію лускатих і затримували течію, було демонтовано більше ста.
Пам’ятаю, років десять тому, коли про національний парк на теренах Любешівщини ніхто й не мріяв, а були потуги, щоб своєрідну поліську природу зберегти хоча б у статусі “ландшафтному”, один із керманичів району скептично висловився на адресу туристичного майбутнього краю: мовляв, чорнобильська зона, радіація – ніхто сюди не приїде. На щастя, районний чиновник-скептик помилився: з кожним роком на мальовничі береги Прип’яті, Стоходу, численних озер у їхніх заплавах мандрує все більше туристів. Для них у парку розроблені спеціальні маршрути. Пропливши одним з них на човнах від Любешова до села Люб’язь, туристи захоплено сказали, що ніби побували у поліській Амазонії.
Микола Шмигін,
Волинська область
Волинська область
Немає коментарів:
Дописати коментар