Голодомор таки був геноцидом українців, що б не говорили різні урки (навіть на посаді президента)

Стаття Аскольда Лозинського "Від трагедії до геноциду".

------------------------------------------------------------

Повернення до радянських часів

За радянських часів основними носіями історичної правди про український народ були представники Діяспори. Таким чином память про жертви Голодомору зберіглася впродовж понад пів століття. Діяспора доводила перед світом, що Великий Голод 1932-33 був Геноцидом українського народу. Натомість СРСР заперечував це і навіть пропагував, що голоду в 1932-33 взагалі не було. До речі в той час СРСР експортував зерно. Натомість голоди інших декад (20-их і 40-их років) СРСР признавав, як наслідки природного лиха, війни, тощо та навіть у той час шукав допомоги у Заходу.

Пройшли процеси переоформлення колонії на незалежну державу. Почала сама Україна говорити про Великий Голод 1932-33. Всі президенти України визнали цю велику трагедію та намагалися не т ільки допомогти Діаспорі у представленні цієї історичної правди перед світовим товариством, але зрозуміли потребу просвітлення і власного населення, яке було виховане на радянських підручниках та пропаганді. Почали появлятися книжки і памятники жертвам в Україні - від Памятника-Знаку на Михайлівській площі до Свічки Меморіалу на вулиці Івана Мазепи, а з розсекреченням архівів КГБ на території України (і навіть частинно в Москві) почалась нова солідна наука дослідження не тільки великої трагедії, але страшного злочину. Найбільша заслуга у цьому була Президента Ющенка, який робив це діло не тільки „екс офіціо”, але й з власного переконання. В цьому багато допомагав новостворений Інститут Національної Пам'яти.

З першим днем приходу до влади Віктора Януковича, все змінилось. Після першої хвилини зложення присяги Президента України, Віктор Янукович цю присягу зломив - відкинув з інтернетної сторінки Президента України матеріали про Голодомор. А вершок збезчещення ним жертв Голодомору стала заява Віктора Янукович в квітні ц.р., коли відповідаючи на запитання депутатів Парламентської Асамблеї Ради Європи в Страсбурзі він сказав:

„Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей...Але визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія держав, що входили до СРСР.”

Цікаво, що з приводу цієї заяви Віктора Януковича, як Президента України, не з'явилась хоча б якась наукова екпертиза в підтримку його оцінки. Одначе нічого дивного, бо такої екпертизи не могло бути. Про листування між Сталіном і Кагановичем (зокрема з серпня 1932 року): „поставити собі ціллю перетворити Україну в найкоротший термін в справжню фортецю СРСР, в дійсно взірцеву республіку,” про „Директиви РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про попередження масових виїздів голодуючих селян за продуктами” з 22 січня 1933 забороняючи виїзди, але тільки з України та Кубані (землі густо населеної українцями), мабуть вже всім бажаючим відомо. В додатку розсекретили Перепис налення СРСР від 1937 року, з якого виробились табеля приросту населення десятьох найбільших національностей Радянського Союзу на підставі перепису населення СРСР з 1926 року та перепису з 1937 року:

№	національність	1926	1937	1937 у % до 1926
1	росіяни	77,791,124	93,933,065	120,70%
2	українці	31,194,976	26,421,212	84,70%
3	білоруси	4,738,923	4,874,061	102,90%
4	узбеки	3,955,238	4,550,532	115,00%
5	татари	3,029,995	3,793,413	125,20%
6	казахи	3,968,289	2,862,458	72,10%
7	євреї	2,672,499	2,715,106	101,60%
8	азербайджанці	1,706,605	2,134,648	125,10%
9	грузини	1,821,184	2,097,069	115,10%
10	вірмени	1,568,197	1,968,721	125,50%

Тобто, тільки дві національності в СРСР не тільки не зазнали росту за цей час, але навіть зменшилися – українці і казахи.

Сталінська колективізація в Казахстані позначилася тим, що від казахів забрано 80% тварин. Ця жорстока політика позначилася у спаді населення, одначе не стрімкої смертності, як між українцями. Казахи - кочовий народ, границі якого не були закритими. За обчисленнями науковців майже 2 мільйони казахів емігрувало з Казахстану, а з них понад 1.5 мільйони емігрувало в Китай, тобто поза СРСР і тому не могли бути порахованні, як населення казахів в СРСР з 1937 року. Коли б цих бодай 1.5 мільйони додати до числа казахів в 1937 в СРСР то казахи начисляли б 4,362,456, що становило б невеликий, але все ж таки зріст на 109,9%. Тобто на табелі зі спадом, який можна пояснити тільки надімірною смертністю, залишилися самі українці.

Правда деякі напів „апологети” пояснюють цей спад тим, що в наслідку терору українці почали не признаватися українцями. Але чому тоді признавалися до своєї національності білоруси і чому чисельність українців зросла від 1937 згідно з переписом з 1939 року. Адже ж це були тяжкі роки „єжовщини.” Є тільки одна відповідь – Голодомор.

Немає сумніву, що за радянських часів, а зокрема за Сталіна терпіли всі народи СРСР. Одначе Великий Голод 1932-33 був не тільки терпінням, він був надмірною трагедією, під час якої Сталін і режим в Москві намагався виконати Геноцид українського селянства, а коли додати до цього намагання ліквідувати українську інтелегенцію ще від 1929 року, цей період позначився намаганням Москви виконати Геноцид української нації. На жаль до якоїсь міри цей кримінальний план вдався, і тому сьогодні при владі в Україні є Януковичі, Табачники, Грищенки і ім подібні.

11 червня 2010 Аскольд Лозинський