По місцях бойової слави УПА. Локальна екскурсія (власними силами) в урочище Гурби

Серед наших з кумом сімей давно вже визріла ідея зробити на 2-3 дні вилазку в урочище Гурби, де відбувся найбільший в історії бій УПА з "кровавою гебнею" (військовими з'єднаннями переважно частин НКВС). То нарешті консенсусом вибрали остаточну дату - 3 26-го на 27-е червня ц.р.. Кум Володимир домовився на випадок негоди зі своїм колегою (війтом села Буща) про місце ночівлі для нас. Тож все повинно бути прекрасно. Їдемо нашим "танком" вшістьох: я, синочок Андрійко, моя Ольга, кума Люда, кум Володимир та кума Ніна. Вліземо в "танк", сподіваюсь, всі :).

Перед поїздкою я зробив коротку підбірку інформації про ті місця, щоби ходити там "зряче", а не пороззявлявши роти та вирячивши очі, немов лемінги. То ж викладую її сюди. А по приїзду, звичайно, складу звіт з фотками. Отож, нижче короткі відомості про урочище Гурби.

Околиці урочища Гурби. Історично-краєзнавча довідка (інформацію взято з Вікіпедії)

Гурби — історичне село, яке знаходилось на південному заході Здолбунівського району Рівненської області неподалік від межі з Тернопільською областю, існувало до 1944 року. Нижче зображено Гурби на польській та австрійській картах початку XX століття відповідно.

Розташування

Деталізовані карти 1915-1925 років Гурби зарисовані на перехресті кількох доріг вздовж вулиці серед просторих лісів, де, за іншими даними, сукупно на 500 гектарах росла смерека — єдина в такій кількості на Волині й Поліссі.

В околиці Гурбів іменовані урочища, серед яких найближчими з північного сходу — Камінці («Камєнци»), Вільхова («Ольхова»), Грабовець («Грабовєц»), з півночі — гора Кумова, Соколова гора («Гура Соколя»), а від заходу неподалік оселі Майдана — Межові гори («Гури Межевия»). Усі вони серед залісненого простору висотно-яристого ландшафту, змереженого потоками, струмками.

Історія

Околиця Гурбів була заселена у прадавні часи. Археологічні пошуки виявили тут знаряддя праці, побуту раннього середньовіччя, а дещо пізніше знайдено вістря до списа, остроги, залізні наконечники стріл. З періоду неоліту виявлено велику крем'яну робітню і багато крем'яних знарядь. Під час дослідів 1891 року в урочищі Плавилівка, ім'я якої, видно, приховує сліди «плавильної індустрії», знайшли залізний обачний меч і дві бойові сокири, а в інших місцях — контури старовинних курганів, знищених валів. На піщаних надмах у різні часи знаходили багато брилок залізної руди (лимоніту), а при розкопках 1872 року — малі пласти кам'яного вугілля.

У записах Гурби виринають з кінця XVII століття. Так, за хронікою 1654 року, 40 польських карателів, залишаючи «имение Гурбы», попали в засідку козацько-селянського загону і зазнали великих втрат.

Поземельні плани 1867-1895 років зарисовують «Гурбы» як колонію при великому болоті Мшане, назва якого приховує поняття «мохове». У кінці XIX століття Гурби мали 29 дворів, 358 мешканців, будинок старої корчми з XVIII століття, смолярню, дворову пасіку посесорів Мізоча, бо на той час у великою мірою гурбенськими землями володіли графи Карвицькі котрі утримували тут у своїй власності понад 5000 гектарів площі переважно лісових масивів, чагарникових пустищ.

Село згадують у Кресовій книзі справедливих на стор. 43.

Навесні 1944 року тут стався найкривавіший та найбільший бій в історії УПА - бій під Гурбами. Точилась запекла, жорстока боротьба нерівних сил. У результаті село було спалене, а багато українських партизанів та НКВДистської наволочі загинуло. Вшановуючи пам'ять цієї битви, громадськість Рівненщини освятила встановлену тут капличку і хрест, проголосила це місце заповідним.

Походження назви

Назва «Гурби» ще не вивчалась. У ній допустимо бачити приховане відоме з XIX століття прізвище (прізвисько) Гурб (Гурба), що, ймовірно, від старовинного імені типу Гор(е)б(ор). Найменш правдоподібно, як це в народній етимології, пов'язувати Гурби зі «словом» горби. Голосний «у» в назві міг розвинутись на поліську манеру з давнього «о», яку «вул», Гуща, Гульча, що з «вол» (віл), Гоща, Гольча.

Бій під Гурбами

Бій під Гурба́ми — бій, що відбувся 21-25 квітня 1944 року біля урочища Гурби на півдні Здолюунівського району між частинами НКВС і силами УПА. Закінчився тактичною перемогою радянських військ та виходом з оточення українських повстанців. Після бою переможці-"визволителі", щоб їм в горлах пір'я поросло, спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а жителів вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних осіб точно не встановлена до цього часу.

Бій відбувся під час переходу частин УПА через німецько-радянські фронти. Розбиті німецькі війська вже не загрожували частинам УПА, тому найбільшу небезпеку для українських повстанців становили кремляді (відділи НКВС).

Передісторія

Успіхи радянських військ у військових кампаніях в Білорусі та Україні у 1944 році призвели до стрімкого відступу німецьких військ. І разом із відступом німців на їхніх плечах на захід просувалася й Червона Армія. Саме в цей час український повстанський рух досяг свого розквіту — у 1943—1944 роках в рядах УПА було від 30 тис. до 100 тис. вояків.

Не зустрічаючи значного опору з боку упівців (бо в УПА був наказ з армійськими частинами не воювати, а лише з бандитами-НКВДистами - прим. моя), Червона Армія продовжила наступ на позиції німецьких військ. Для боротьби із «оунівськими бандами», що таким чином залишилися в тилу, радянське командування відправило кілька дивізій НКВС. Після того, як головні сили Червоної Армії пройшли через Західну Україну, УПА організувала ряд військових акцій, що були спрямовані проти НКВС, комуністів та людей, що співпрацювали із радянським режимом.

У 1944 році, командування УПА ухвалює рішення про перехід радянсько-німецького фронту, для того, щоб опинитися в тилу Червоної Армії. Таким чином, повстанці могли продовжувати диверсійну та пропагандистську діяльність серед місцевого населення, не зустрічаючись із значними угрупуваннями радянських сил. Однак, навесні 1944 року, німецько-радянський фронт розділяє основні сили упівців на тих, що знаходяться на території, окупованій німецькими військами (під командуванням Романа Шухевича), і тих, які знаходяться на території окупованій радянськими військами (під командуванням Василя Кука). В січні 1944 року, до бійців УПА приєдналося кілька десятків українців-червоноармійців, що брали участь у бою під Гурбами. На знищення загонів УПА, радянське командування відіслало "загороджувальний" загін військ НКВС при підтримці окремих частин Червоної Армії. Ці "загороджувальні" загони були створені радянським командуванням для затримки дезертирів-червоноармійців, які тікали з лінії фронту. До цього, українські повстанці вели бої із радянськими партизанами. Про успіхи таких атак свідчать радянські документи, зокрема доповідь начальника УШПР першому секретару Центрального комітету комуністичної партії України Микиті Хрущову:

«

...українські повстанці, котрі до вступу Червоної Армії на терени західної України не вели відкритої організованої боротьби проти радяньких партизанів, останнім часом нападають на них значними збройними силами.

»

Причини бою

На думку Петра Мірчука, головною причиною, яка призвела до бойових дій під Гурбами, був замах вояків УПА на тодішнього командуючого 1-м Українським Фронтом Миколу Ватутіна.

Операцію УПА проти М. Ф. Ватутіна було проведено 29 лютого 1944 року неподалік від села Милятин. На під'їзді до Милятина ескорт штабних автомашин радянського генерала потрапив у засідку упівської сотні. Головну машину, що прийняла на себе перший удар, було підбито. Під час бою генерал М. Ф. Ватутін зазнав важкого поранення. Ватутіна доставили спочатку до військовго лікаря, а потім до Рівного. За деякими даними, акція проти Ватутіна була спланована верхівкою радянської влади. Незважаючи на спроби лікарів, а також на листи Миколи Федоровича Сталіну з проханням врятувати його життя, 15 квітня 1944 року Ватутін помер. На пошуки упівської сотні до села Милятина миттєво відрядили опергрупу «СМЕРША» у складі 60 осіб. Але ще до їхнього приходу повстанцям, а також переважній більшості жителів Милятина вдалося відійти до лісу.

У відповідь на смерть Ватутіна НКВС почало широкомасштабні каральні операції проти УПА. Одним з завдань було знищення великого угруповання УПА в районі гурбинських лісів.

Іншою причиною могла бути масштабна мобілізація населення західних регіонів України до лав Червоної Армії. Масштабна мобілізація чоловічого населення могла призвести до ситуації, коли в УПА не залишалося людського ресурсу. Про спроби українських повстанців зірвати мобілізацію свідчать численні атаки на потяги із новобранцями та на призивні пункти. Про ці події секретар Станіславського обкому КПУ М. Слоня повідомив Москву:

«

...українські націоналісти здійснили напад на потяг із новобранцями, внаслідок чого 250 чоловік поповнили повстанські лави... Через протидію націоналістів від призову ухилилося близько 15,5 тис. осіб.

»

Всього у період січня-травня 1944 року, від призову, завдяки упівцям ухилилося 17 тис. чоловік, близько 2 тис. з них приєднались до УПА.

Співвідношення сторін

У бою брали участь сили УПА-Північ складені з куренів Сторчана, Мамая, Дика, Докса, Довбенка, Бувалого, Андрія-Шума, Залізняка та сотні Ваньки. Також до УПА приєдналося близько 500—1000 осіб з навколишніх сіл Гурби та Антонівці, що шукали захисту своїх сімей від більшовиків. Їх відправили вглиб лісу, доручивши їм допомагати пораненим та забирати їх з поля бою.

Проти повстанців НКВС кинуло 5 бригад солдатів і деякі частини Червоної Армії, які мали на озброєнні танки, артилерію, а за деякими даними і літаки. Разом їхня кількість становила близько 30,000 солдатів.

Оскільки частини вермахту швидко відступали і вже не становили загрози для УПА й України в цілому, словацькі частини вже давно не вступали в бої з українськими повстанськими відділами, а угорське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаємний ненапад, найсерйознішу загрозу для УПА становили радянські війська. Місцеві мешканці очікували повторення репресій 1939—1941 років.

До бою під Гурбами між упівцями та НКВС-івцями відбулося невелике зіткнення біля с. Москалівки, з якого повстанці вийшли переможцями.

Хід бою

20 квітня 1944 року совєти згуртували більшу частину своїх військ на лінії Шепетівка — Рівне — Збараж. Уранці 21 квітня вояки УПА почали рити шанці та вкопувати гармати. Було розгорнуто польовий шпиталь. Спираючись на дані розвідки, командування УПА віддало наказ, згідно якому усі приготування маи бути завершені до 6.30 годин вечора 23 квітня.

Перша спроба радянських військ знищити повстанців відбулася 23 квітня. Найбільше військ радянське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ також відбувався і з інших боків, але мобільні повстанські загони відступали, та наносили несподівані удари з флангів, внаслідок чого війська НКВС понесли значні втрати. Фланговими ударами війська НКВС вдалося потиснути фланги упівців, внаслідок чого повстанці опинилися у "мішку". З наказу командування УПА, війська повстанців перегрупувались наступним чином: в лісах, недалеко від с. Гурби, у с. Святе, Мощаниця, Чернява, Грановець та на Медвежій горі. Першу лінію оборони займали відділи командира Мамая (по лінії р. Понура - с. Замишівка), Докса (Мощаниця-Чернява-Святе), Яструба, Сторчана та кілька інших загонів особливого призначення (лінія Святе-Мости-Грановець-Гурби). Другу лінію оборони займали загони Довбенка, Бувалого і Непитайла. Резерв складали відділи командира Панька, Залізняка, Чорногори і Андрія. Згідно звітів до повстанського штабу під час зіткнень 23 квітня, НКВС-івці втратили 250 осіб вбитими, зокрема: під Антонівцями — біля 50 осіб, на лінії Кирилівка-Обгів — близько 80 осіб, на лінії Обшів-Ступно — 40 осіб, біля с. Москалівки — близько 30 осіб, в засідках — близько 50 осіб. Втрати повстанців склали 39 осіб вбитими та 30 пораненими. Окремо відзначалась перевага НКВС на всіх відтинках у солдатах та озброєнні.

В ніч з 23 на 24 квітня 1944 року повстанці перегрупувались та окопались. Вночі війська НКВС спробували захопити позиції повстанців, попередньо провівши артобстріл, однак їхні спроби виявилися марними. Після короткої паузи, війська НКВС за допомогою танків організували другу атаку, однак і вона виявилась невдалою. Однак втрати понесли загони "УПА-Північ", зокрема курінь командира Ясеня. Відділ командир Яструба не зміг витримати наступу військ НКВС, тому відступив. За ним слідом відступив і курінь Залізняка.

Нарешті, о 6 годині ранку 24 квітня командування НКВС вирішило розпочати генеральний наступ. На цей раз головні сили було спрямовано на північ від села Гурби. Після артилерійського обстрілу позицій УПА, о 12 годині НКВС-івці «стіною» рушили на повстанців. Також сильний наступ почався зі сторони сіл Мости та Хижаки. Радянські війська змогли наблизитись до відділу командира Мамая на 300 м, однак їх було відкинуто. Через кілька годин, радянське командування віддає наказ про повторний наступ. На цей раз в бій кинуто кавалерію, яка мала зайти з флангів та вклинитись між куренями упівців, поки повстанці відбивали атаку радянських танків. Кавалерія виконала своє завдання, розбивши війська повстанців на дві частини. Однак командування УПА, вчасно використавши резервний курінь командира Залізняка, стабілізувало ситуацію, відкинувши кавалерію ворога. Після атаки кавалерією в бій вступила совіцька піхота. Новомобілізовані бійці під командуванням командира Яструба відступили, не маючи змоги повідомити про відступ курінь Сторчана, внаслідок чого останнього взяли в обценьки. Сторчан із своїм відділом був змушений вступити у нерівний рукопашний бій, внаслідок чого увесь повстанський курінь було знищено.

Вихід з оточення

Командування УПА, обмежене у набоях і продовольчих запасах, ухвалює рішення про прорив оточення. Польовий шпиталь було розформовано. Легкопоранені бійці долучилися до бойових загонів, а важкопоранені, разом з цивільним населенням, розділилися на кілька груп, які мали просочитися через лінію фронту, поки основні сили відвертали на себе увагу військ НКВС. Трьом сотням з різних куренів було доручено забрати гармати. Вранці 25 квітня повстанці трьома групами, з боєм почали виходити з оточення в районі села Буща. Для знищення сил повстанців в районі села Буща радянське командування відіслало туди 5 танків та кілька сотень піхоти. Для знищення противника, бійці УПА відслали вперед ударну групу під командуванням старшого лейтенанта Кузьмича, підрозділ якого входив до складу з'єднання Бувалого. Бій почався у самому селі, коли кулеметники повстанців почали обстріл позицій НКВС. Повстанці зуміли відбити частину села, однак подальше просування було зупинене танками. Залишки куреня Сторчана та курінь Мамая, які йшли іншою дорогою, досягли Бущі і вступили у бій. За допомогою трофейних протитанкових рушниць повстанці знерухомили один з танків, та знищили його гранатами. Було пошкоджено ще один танк, однак війська НКВС відступили.

Усім куреням УПА вдалося вирвалась з оточення, хоча деякі, як-от курені Мамая та Довбенка, зазнали значних втрат (самого Мамая було вбито). Курені Довбенка та Бувалого відійшли в Суразькі ліси, курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів—Шепетівка, а відділи Ясеня та Докса відступили у напрямку Клевані (моя мала Батьківщина - прим. моя).

За офіційною доповіддю НКВС було знищено близько 2 тис. повстанців і 25 німців, а також заарештовано 65 німецьких солдатів і офіцерів, які допомагали упівцям. Такі незіставні цифри втрат німецьких та українських вояків можна пояснити тим, що до втрат УПА "кровава гебня" з НКВС зарахувала розстріляне цивільне населення.

Наслідки

Василь Кук у своєму інтерв'ю Олександру Гогуну зазначив, що УПА втратила не більше 100 людей, а вбили повстанці 900 радянських солдатів і ще стільки ж поранили.

Кожна зі сторін, які брали участь у цьому бою, оголошували про свою перемогу. Повстанці знищили велику частину радянських військ, однак про втрати самих повстанців свідчить сильна реорганізація, а в подальшому і об'єднання груп УПА-Північ та УПА-Південь. НКВС захопило в полон близько 100 вояків УПА, здебільшого простих селян, які допомагали повстанцям у цьому бою. Після страшних катувань усіх полонених було страчено. Під час наступу НКВС на позиції повстанців, які вирвалися з більшовицького оточення, загинув від радянської кулі командир куреня Мамай. Деякі інші сотники та чотові наклали на себе руки, щоб не потрапити в полон ворога.

Однак тяжких втрат зазнали не тільки повстанці. Близько тисячі радянських солдатів було вбито, ще кілька сотень померли від поранень. Командування УПА на болісному прикладі цього бою змінило тактику ведення війни. Групам УПА-Захід та УПА-Північ було наказано розподілити свої сили на групи по 2-3 сотні та відступити у Карпати, або у густіші ліси. Червона Армія, не зустрічаючи значного опору з боку УПА, рушила навздогін за німецькими військами, що дозволило упівцям продовжити спротив радянському режиму, уникаючи зустрічі з основними силами Червоної Армії.

Тактика дії малими загонами виправдала себе на деякий час, завдяки чому у західно-українських містах, такі як Коломия, Косів, Надвірна, утворились повстанські республіки, які проіснували до 1945 року.

Завідувач відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігор Марчук вважає, що перемога совєтів була невирішальною, адже головної мети наступу бригад НКВС на Гурби не було досягнуто — загони УПА не було знищено, тож вони продовжили вести військові та пропагандистські акції у Західній і Центральній Україні.

Командування УПА усвідомлювало, що вести відкриту боротьбу із добре озброєними загонами НКВС неможливо. Після битви під Гурбами Західну Україну накрила хвиля арештів та розстрілів.

Оцінки втрат

СРСР

У ВікіДжерелах є Доповідь внутрішніх військ НКВС про результати операції з ліквідації банд ОУН в Крем'янецьких лісах Рівненської області

Приблизно 27 квітня 1944 року командування внутрішніми силами військ НКВС написало доповідь командуючому військами 1-го Українського Фронту маршалу Жукову про результати операції з ліквідації «банд ОУН» у Крем`янецьких лісах Рівненської області. У ньому зазначалося, що було захоплено величезну кількість набоїв, зброї, радянської та німецької уніформи, продовольства, бочок з бензином. У доповіді також йдеться про захоплений працюючий літак У-2. Кількість загиблих радянських солдатів, згідно доповіді, становила 54 особи, а також 11 було поранено.

ОУН

Опис бою під Гурбами було надруковано у газеті Крайового Осередку Пропаганди ОУН «На зміну» за липень 1950 року. В газеті детально описано бій, а також зазначено втрати обох сторін: «…в боях під Гурбами згинуло 80 повстанців, в тому числі 60 безсмертних сторчанівців. Большевицькі втрати начислюють понад 800 вбитими і багато ранених…».

Також, одним із головних повстанських документів, що збереглися до нашого часу є доповідь майора УПА Косенка. В доповіді вказується про 600 вбитих та 500 поранених більшовиків. Втрати самих постанців складають 80 осіб вбитими та 40 пораненими. У зведенні повстанського штабу використовується фраза "То були Крути, а це - Гурби...".

Спадщина

Історіографія

Українські історики написали чимало книг про визвольний рух, в тому числі і про бій під Гурбами. У 2002 році у Львові було презентовано документальну книгу молодих істориків Ігора Марчука та Олега Тищенка «Гурби: квітень 1944-го». Дослідження проведено за підтримки Молодіжного націоналістичного конгресу. Перший наклад становив 300 примірників. За фінансової підтримки відомого письменника і мецената з Австралії, колишнього булавного УПА Юрія Борця вийшов у світ і другий наклад, вже в кількості 2000 примірників. В книжці описано не лише сам бій, але й наслідки для всієї повстанської армії. На думку авторів книги, повстанські війська зазнали втрат через:

• Відкритий бій з НКВС (адже повстанські сили не мали постійного підкріплення, на відміну від НКВС)

• Рішення про ведення «правильної або стандартної війни» (риття шанців, створення розгалуженої системи укріплень, важке озброєння)

• Масштабну мобілізацію (скупчення великих, погано навчених і неозброєних повстанських сил в одному місці, що перетворило їх на легку здобич).

Реакція української влади

18 квітня 2007 року тодішній Президент України Віктор Ющенко виступив із зверненням, де висловлює свою подяку усім, хто брав участь в урочистих заходах щодо вшанування Гурбенської битви. Також у заяві зазначається про необхідність проведення офіційних державних заходів та належного висвітлення подій бою під Гурбами в наукових працях та періодиці. (Гадаю, що нинішній президент Вітьок з Пєтуховкі все робитиме з точністю до навпаки. Але я настільки зневажаю його самого і всю його камарилью, і настільки поважаю та шаную Героїв УПА, що мені глибоко по барабану яку байду там напишуть урки і до чого закликатимуть. Пам'ять про УПА залишиться допоки існуватиме Україна і навіть ще довше. На відміну від донбасівських урок - прим. моя)

Вшанування пам'яті

18 травня 2007 року, в урочищі Гурби, на місці боїв відбулося урочисте відкриття меморіалу пам'яті загиблим воякам Української повстанської армії. На відкритті пантеону були присутні львівські пластуни, адже у бою брали участь видатні скаути з Пласту, зокрема Василь Кук.

Сьогодні біля села Гурби встановлено капличку та пам'ятний хрест на честь вояків УПА. Щорічно силами Молодіжного націоналістичного конгресу влаштовуються спортивно-військові ігри «Гурби-Антонівці». На думку організаторів, це має сприяти вихованню «у дітей, юнацтва та молоді національної свідомості, історичної пам'яті, громадянської позиції, патріотизму, готовності захищати Батьківщину шляхом опанування духовної спадщини визвольної боротьби ОУН-УПА та налагодження міжрегіональної співпраці між молоддю різних областей України»

На місці основних сутичок громадське об’єднання «Товариство пошуку жертв війни „Пам’ять”» проводить пошуково-ексгумаційні дослідження захоронень вояків УПА з метою перепоховання загиблих воїнів. Встановити точну кількість вбитих під час бою у Гурбенівських лісах неможливо, адже багато з тіл було поховано значно пізніше. У вересні 2009 року в рамках фестивалю Бандерштат товариство «Пам'ять» організувало історичну реконструкцію бою.