Ось цю. Зокрема ось як автором пояснюються причини, хм.., відсутності в Україні критичної маси "справжніх буйних" /(С) Воха Висоцький/: "Говорячи мовою Гумільова й Пригожина, нашу колективну пасіонарність/енергію заглушила незворотна хвиля ентропії. Вижили тільки ми - конформісти. Усі, хто мав бодай якусь цінність для історії, або загинули на полі бою, або померли від недоїдання". І я з ним солідарний. Бо, працюючи та живучи колись в Празі, особисто бачив з вікон нашого офісу на Вацлаваку, 6 (чи то 5-й, чи то 6-й поверх магазину "Батя" - точно вже призабув), як з дрібного з нашої, української, точки зору приводу (а саме - директором найбільшої телекомпанії Чехії "Novà" влада хотіла призначити колишнього комуніста) на центральний майдан-вулицю Праги моментально вийшла сотня з гаком тисяч людей на вельми експресивний чи то мітинг, чи то акцію непокори. І, явно злякавшись народного обурення, влада негайно "включила задній хід", швиденько поставивши очільником людину, персона котрої не викликала такого спротиву у чеських громадян. Для порівняння згадайте громадський опір українців при призначенні $ідера-тоббачнєга міністром освіти. Це приблизно рівнозначні події, хоча далеко нерівнозначні персони (я гадаю, що в цивілізованій країні ніколи й на думку б не спало уряду, парламенту, чи президенту призначати міністром освіти нациста, котрий ненавидить домінуючу націю. А якщо й спало б - це був би вельми елегантний спосіб суїциду. І цілком можливо, що не лише політичного).
Залишається (і вельми хочеться) сподіватися на те, що "усі" в цитаті до статті - це явне перебільшення, і справжні бійці, сини України, таки знайдуться.
Немає коментарів:
Дописати коментар