(на мотив «Пісні про рушник»)
Мила, рідна, на плач, бо ж весна вже надворі.
Я теж бачу її через ґрати в вікні.
Ми колись поклялись
бути разом і в щасті і в горі –
Ти зі мною, тому не самотньо й не страшно мені.
Нашим дітям скажи: тато дуже вас любить
І так сильно скуча, що бракує і слів.
Поясни їм усе
перш, ніж це зроблять добрії люди,
Бо вони мають право знать правду про власних батьків.
А батькам нагадай нашу з ними розмову
Про обов‘язок і про синів та рабів.
Я не завжди був їм
сином чемним, ласкавим й зразковим,
І прощення прошу за усе, чим колись завинив.
Я не знаю коли ми зустрінемось, мила…
Ти скажи ближнім… та й і не ближнім скажи:
«Ми жили, як могли.
Ми жили і боролись, як вміли.
Пам‘ятайте про нас. Пам‘ятайте, будь-ласка, завжди»
Немає коментарів:
Дописати коментар