Цікава інформація про українські хутори та столипінську реформу

У відривному календарі прочитав сторінку за 20 квітня ц.р. під назвою "Хутори й відруби". Пропоную й вам, бо інформація, на мій погляд, доволі цікава в загальному руслі (в т.ч. питань про особливу ненависть Сталіна до українського селянства, Голодомору як геноциду, пропаговану "схожість" етнічних українців з росіянами і т.і.).

О, хутори,
Пронизані полинною печаллю,
У згустках золотих і синіх вечорів,
Хто вип'є сон і сум ваш давній
І вийде сам із цих задимлених дворів
О, хутори!
/(С) Степан БЕН, 1926/

За офіційними статистичними даними, на 1905 рік в Україні було зафіксовано 55,3% дворів із подвірними землеволодіннями. Індивідуалістична свідомість українського селянства (на відміну від колективістського світогляду російського селянина) зумовила доволі швидкі темпи приватизації землі в Україні. У перебігу столипінської реформи практично вся селянська земля була приватизована на Полтавщині та в Правобережній Україні. Приватне землеволодіння було переважаючим і на Лівобережжі (в Чернігівській губернії) та на Півдні (Катеринославській, Херсонській, Таврійській губерніях); воно охоплювало близько 50% усіх господарств.

Ще одна особливість столипінської реформи в Україні була пов'язана з перевагою хуторів (фермерських господарств) на Півдні; саме тут були відчутними модернізаційні імпульси, обумовлені орієнтацією цих селянських господарств на внутрішній та зовнішній ринки. В Україні від 1907 до 1917 року на відруби й хутори вийшли понад 83% господарств від їх загальної кількості. На підтримку хутірських і відрубних господарств за столипінським законодавством була спрямована діяльність Селянського земельного банку. Банк скуповував у поміщиків землю і потім дрібними ділянками продавав її селянам. 1917 р., перед революцією, у власності селян перебувало близько 65% усієї землі підросійської України.