Власне сабдж. Спочатку (позавчора вранці) мали з синочком заїхати нашим "танком" в селище Клевань за дядечком Тарасом, підібрати його і поїхати вже втрьох куди очі дивляться. Аби десь до водойми. Думали розкласти там на березі багаття, посмажити сало та картоплю у фользі, а заодно покидати спінінг в надії, що, можливо, щось вчепиться. Але позавчора не склалося. Була "щуча" погода (холодно, неприємна мряка, а потім і середньої потужності дощ), і я таки вирішив не тягати малого Андрійка понад водоймами, щоби, бува, не застудився від сирості. Ну то сьогодні з'їздили вдвох з братом Тарасом.
Спочатку гайнули за село Новостав на торфові штучні стави. Тарас підбадьорював мене і себе, що, мовляв, там вже щуки беруть на твістер тижнів зо два як. А кілька днів тому ніби-то один відомий клеванський рибалка злапав 5 щупалят вагою від 800 грамів до 1,5 кілограма. Приїхали, застали ще одного спінінгіста там, котрий відразу остудив наші голови і примусив застебнути на верхній гудзик нижню губу, котру ми з Тарасом синхронно, було, розкатали :). Сказав той рибалка, що з 8-ї години ранку він не бачив ні щоби щука гуляла /скидалася на водоймах, ні тим більше "удару" (коли хижак хапає блешню, то рибалка відчуває удар). Нижче - кілька фоток з торфових ставків с. Новостав:
Тут же, в лісі побачили двох білочок. Самець ганяв самку по деревах так, що в останньої аж спідниця заверталася (соррі, хвіст :). І дуже злився (сердито голосно цокотів), що не може догнати :))). Бо самка таки в натурі всерйоз драпала від того гвалтівника.
То ми десь із півгодини пополоскали наші блешні (з нульовим успіхом. Тарас - воблер, я - жовту невеличку "вертушку"), а далі вирішили ще гайнути на річку Путилівку біля села Мочулки.
Там нас чекав подібний "успіх". Хоча кілька дрібних покльовок на черв'яка у Тараса було. Зате вдосталь помилувалися картинами весняної природи, коли все просинається після зимового сну. Бачили також кілька видр, котрі плавали собі туди-сюди. Деякі "обдаровані" навіть буквально за метр від нас. Особливо захоплююче вони пливуть під водою (оскільки вода була прозора, то ми могли насолоджуватися видовищем техніки підводного плавання видри) - тіло витягується в струну і нівроку товстенька на березі видра починає під водою нагадувати витягнутого опецька-головня. Але на жаль не вдалося їх сфоткати. Виною цьому була моя лінь (танунах чатувати коли там видра промайне в об'єктиві) та слабий заряд батареї. Нижче - коротка фотосесія того, що зміг.
Хоча ця фотка ураженої блискавкою берези з дуплом і погано вписується в статтю (ну ніяк ніззя її гарно розташувати, щоби в статті не було "дірок"), але в мене рука не піднялася її видалити. Не знаю чому. І не задумуюсь :).
Наостанок я спеціально кілька разів сфоткав болотяні корчі-сухостій. Мені здається, це було би прекрасне місце для знімання фільму жахів про водяників, чи лісових кікімор :). Чомусь мені сильно сподобались ці місця. Своєю неординарністю, напевно. Хочу туди ще і ще. Але вже з наметом і на кілька днів.
Як сувенір, привіз додому пляшку 0,3 л від соса-соли, наповнену запашним та солодкуватим березовим соком. Випив сам чверть, чверть випив Тарас, чверть - Андрійко, і чверть лишили для Олі.
Немає коментарів:
Дописати коментар