Сьогодні річниця смерті Василя Стуса

Що життя — то хіба твоя сутня межа?
Смерть заріже раба, і нехай — без ножа.
Але жити — замало. Боротись — умій,
щоб нащадок твій змалку бува не знімів.
Не знімів на уста і на вуха не зглух.
Хай помреш! Та за нами останеться рух.
Згинем — хай! Хай — ославлені. Хай — не біда,
вікова чортопхайка наближує даль.
По роках, по кістках, по обмерзлих гробах
витрамбовує повінь для річища шлях...

(С) Василь Стус

В ніч з 3 на 4 вересня виповнюється 25 років з дня загибелі в концтаборі на Уралі українського поета Василя Стуса. Загинув у карцері. Кажуть, від виснаження та переохолодження. В любому випадку, так, чи інакше, ще один видатний мученик та Син України закатований "кровавою гебнею".

Такого Громадянина просто необхідно пам'янути. І щоби пам'ять про нього не заростала допоки ще жива Україна. Ось тут і ще тут знайшов збірки його творчості. Ну і увазі читачів вірш Василя Стуса "Сто років як сконала Січ":

Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.

Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.

Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,

ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости й рости, допоки
не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці —
слова шугають над Дніпром.

VI.1963