Все щось мені "не в тягу" сідати та писати обіцяних кілька слів про відпочинок в Єгипті. Ліниво - абзац. Халтурити не можу. А серйозно - облом. Проте спробую таки примусити себе подолати лінь. Хоча б частково. Можливо, в ході писанини втягнуся, як вже не раз бувало :).
Фоток розміщу лише невелику їх частину, бо знову ж таки влом сортувати та скрупульозно підбирати.
Note: все нижченаписане є виключно моїм особистим оціночним судженням, і в жодному випадку не наїздом на когось, чи щось :-Р
Note: все нижченаписане є виключно моїм особистим оціночним судженням, і в жодному випадку не наїздом на когось, чи щось :-Р
----------------------
Преамбула
Отож, минулого року, повернувшись десь в кінці серпня з двохтижневої відпустки з Криму (Коктебель), я офіційно заявив дружині, що ноги моєї більше не буде в Криму мінімум 5 років. Малася наувазі "звичайна" сімейна поїздка "відпочити на морі" (aka "посмажити сало на пляжі"), а не більш активний відпочинок типу якогось екстріму, чи туристичної мандрівки по Кримським горам. Бо задовбав совок в дошку. Хоча вважаю себе здатним абстрагуватись від неприємного, проте за 2 тижні воно пройняло аж до печінок.
Ну так от, дружина мене підтримала на всі 100. І ще тоді подумалось про Туреччину, чи Єгипет. Але не більше як на тиждень. Бо і для дружини, і для малого, та й для мене довший термін на одному місці - це вже конкретний напряг. А тиждень - саме воно.
Коротше, з плином часу до числа наших однодумців приєдналася кума Люда, котра хрестила мого Андрія. І сама по собі сколотилася наша невелика "бригадка" з трьох дорослих і однієї дитини. І я із задоволенням віддав на відкуп жіноцтву організаційний аспект в цьому плані. Обмежуючись точковими консультаціями, вичитаними з різних Інтернет-форумів.
Отож, повторюсь, спочатку вибір був: Турція vs Єгипет. На користь таки останнього зіграло два факти:
1. Спільна "хотєлка" дружини та куми під час майбутньої відпустки побувати в Єрусалимі хоча би в рамках одноденного екскурсійного туру. Виявилось, що з Єгипту така екскурсія обійшлася би приблизно в 2,5-3 рази дешевше, оскільки з Туреччини до Ізраїлю можливим було би добиратися тільки літаком. А з Єгипту запросто пропонувалася також поїздка на автобусі.
2. Уважне вивчення погодних умов в очікуваний період відпочинку (жовтень місяць) нарівні з консультаціями на Інтернет-форумах однозначно говорило на користь Єгипту.
Так що вирисувався Єгипет.
Далі моє жіноцтво стало вивчати пропозиції туроператорів. Я лише прикидував цінові пропозиції, знову ж таки консультуючись на форумах та порівнюючи з пропозиціями спеціалізованих сайтів туроператорів. Ну і стало ясно, що різниця між пропозиціями різних великих (а саме з ними мені порадили зв"язуватись) туроператорів складає до 100 доларів США. Що, ясний пень, було для нас непринципово.
Коротше, у Рівненській філії "Галопом по Європах" були придбані путівки (8 днів + 7 ночей) в Шарм Ель Шейх по ціні:
а) одна путівка (я з дружиною та 3-хрічним сином) - 2100 доларів США
б) друга путівка (кума Люда) - 775 доларів США.
Пізніше виявилось, що "Галопом по Європах" виступав партнером оптового туроператора "Туртесс", котрий, починаючи з аеропорту Борисполя і ним же закінчуючи (на зворотньому шляху), нами опікувався надалі.
Частина перша (як добирались до Шарму)
Отже, різними шляхами (я вже на той час був тиждень в Києві згідно свого робочого графіка, а дружина з кумою та сином приїхали з Рівного маршруткою) зібралося нас четверо десь біля 00-20 в неділю на Південному залізничному вокзалі Києва. І тією ж Рівненською маршруткою прекрасно добралися до Борисполя (бо там 8 чоловік туди їхало. То всі скинулися по 35 гривень і нас довезли до аеропорту).
В аеропорті ще слід було чекати близько години, бо документи (квитки та підтвердження на готель etc) видавали з віконця "Туртесс" прямо в аеропорту з 02-00 ночі. А виліт в нас був запланований чартером о 04-00 ранку.
Коротше, окрім знаменитих трахнутих на всю голову черг до митного, паспортного контролю та до пункту здачі багажу нічого особливого в пам"яті не залишилось. Окрім магазину Duty Free, де я відразу був загіпнотизований моїм улюбленим сортом віскі "Джек Деніелс". Конкретно літровою його пляшкою за 20 євриків. Але доки встиг впасти в короткочасний ступор, то ще направив куму Люду до стійки з правильною текілою "Pepe Lopez" за 18 євриків літр. Проте вже не встиг проконтролювати її покупку, і тому ніяк не вплинув на те, що замість сорту "срібний" вона придбала "золотий". Ну та Бог із ним.. Це не сильно зашкодило, бо (забігаючи трохи наперед) в Шарм Ель Шейху ця текіла розбилася у куми в пакеті :-ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ. Необережно десь стукнулася об цементну підлогу і "Ізя - всьо!" :((((((((. Я встиг лише трохи менше як півлітру врятувати, терміново звільнивши пластикову пляшку (0,5 л) від недопитої мінералки і переливши туди залишки текіли з кулька.
А! Ще мушу відзначити один безперечний позитивчик. Сподобалося відношення екіпажу Боїнга-737 (Міжнародні Авіалінії України) до пасажирів. Я колись літав з МАУ, то повинен сказати, що з того часу вони виросли (у сервісі) конкретно! Те ж саме скажу і про зворотній рейс. Просто молодці. Доброзичливі, приємні, уважні, з пасажирами розмовляють на тій мові, якою до них звертаються, посміхаються - просто пєстня! Оце вже Європа, мля. Куди приємніше з ними, ніж з тими ж, наприклад, стюардесами з British AirWays, у котрих не молоді та приємні жінки, а якісь 43-хрічні гомункули-термінатори. У котрих не те що посмішки не видавиш, а навіть від їх погляду та голосу мимовільно хочеться признатися у причетності до трафунків 9-го вересня 2001 року.
Частина друга (дорога з аеропорту, поселення)
Прилетіли в Шарм (в польоті літак знаходився точно по графіку - 3 години 40 хвилин). Пройшли різноманітні контролі (трохи задовбало заповнення анкет, але плюсом було те, що можна зхалтурити і далеко не всі графи заповнювати). До речі, порядки у них з митним та паспортним контролем набагато кращі за наші. Маються наувазі бюрократичні процедури, котрі займають куди менше часу, ніж у "рідному Борисполі". Сіли в автобус і нас повезли до різних готелів (бо натовп мав путівки не в один, а в різні готелі. Ну, типу, хто які замовляв..). Див. кілька фоток по дорозі:
По дорозі російськомовний приязний та усміхнений гід-єгиптянин травив щось там в мікрофон про Карпати та про сніг. Як він, мовляв, то все любить і хоче приїхати на відпочинок в цьому році до нас в гори. Розвезли народ по їх готелях і останнім був наш Rehana Resort.
Тут нас чекала чи не єдина напівсерйозна "засада". Мається наувазі саме поселення. Прочекавши на reception мабуть з години 2-2,5 більшій частині публіки почав уриватися терпець (особисто ми трохи заспокоювали нерви текілою. Вірніше, нерви заспокоювало жіноцтво, а я просто насолоджувався нею :)).
Час від часу гід гасив пожежі скандалів якимись обіцянками, але хмари конкретно скупчувалися. Проблема, наскільки я зрозумів, була в тому, що в готелі саме на той час не виявилось вільних місць (потім я подумав, що це могло бути не тому, що із самого початку наш туроператор лоханувся, а тому, що вже проживаючі люди тупо в останній свій день продовжували собі проживання. Ну і, звичайно, вони користувалися більш високим пріоритетом, ніж новоприбулі. Але це лише моя гіпотеза). Одним словом десь через 2-2,5 години наш гід, слізно вибачаючись, запропонував нам інший готель, Rehana Royal Beach. Тобто замість готелю 4+ нам запропонували готель з повноцінними 5-ма зірками :). Жоден не відмовився і (знову забігаю наперед) був правий 8-). Оскільки мало того, що новий готель був більш шикарним, але й просто був розташований на березі Червоного Моря. А попередній вважався "2-ою лінією" (хоча при підписанні угоди "Галопом по Європах" клялися, що це "перша лінія").
Проте і в новому готелі нас чекала така ж фігня! Десь 1,5 години ми тупо чекали на рецепції, аж доки я особисто не підійшов до гіда і, вказуючи на сплячого на дивані малолітнього сина, не почав підвищувати голос.
За 15 хвилин до нас підійшов готельний "бой" (єгиптянин років 40-ка, але потім виявилось, що вони виглядають набагато старші своїх років. Завдяки сонцю та постійній спеці), забрав наші "баули" (дві не дуже великі сумки на колесах + кульок з осіннім одягом) і провів до номерів. Нам з дружиною та сином попався номер із сакральним числом 3015. У куми виявився теж містичний номер - 3024 8-).
Розглянувшись по номерах ми всі цілком заспокоїлися, переодяглися, вийшли на типу мезонін (ну, власне, не мезонін, а ніби балкон першого, наземного, поверху. Не знаю як воно правильно називається), і я розпечатав "Джека Деніелса"...
Частина третя ("А ну поехали, красивая, кататься!" /(С)/)
Стандартна фігня. Купання, загоряння, обжираловка etc.
Тезисно із того, що заслуговує на увагу:
1. В морі повноцінно купатися неможливо. Десь із 120-150 метрів від берега - глибина 20-30 сантиметрів. В час припливу - до 50-60. Далі - різкий обрив і 30-метрова глибина, до котрої місцева "служба порятунку на водах" нікого не підпускала.
Окрім того без спеціального взуття з прорезиненими підошвами ходити по тому дну на мілководді категорично не рекомендується. Гострі корали це ще фігня. Там просто дофіга всякої живності. Дружелюбної, і не дуже.
Я одного разу не полінувався і підняв із піску якогось на перший погляд гарного молюска у вигляді закрученої спіраллю конуса. Він трози зіщулився, висунувши назовні конкретний коричневий кістяний двогострий "кинджал" довжиною 1,5-2 см. Наступивши босою ногою на такий можна бути впевненим - мало не покажеться. А ще згадав, що колись в школі на уроках географії читав, що деякі такі екземпляри на вістрі своїх "кинджалів", "голок" та "мечів" можуть мати отруту. Ну його нафіг, одним словом. Для приколу та фоток я кілька разів, ступаючи дуже уважно, зайшов в море і навіть ліг спиною на дно, але потім мені цілком вистачало басейнів на території готелю. Їх там було просто дофіга. Практично всі сполучені між собою. І деякі примикали до барів з алкоголем (про місцевий алкоголь скажу окремо 8-).
2. Місцевий алкоголь. Х..ня повна все, окрім місцевого пива. Пиво можна запросто пити. І навіть після певної звички (півдня цілком достатньо) насолоджуватись. На другому місці після пива - мерзенний джин. Але розрив між першим та другим місцем - величезний. Третє, четверте та п"яте місця в довільному порядку (важко встановлювати якісь приорітети для сортів лайна. Так само як, наприклад, для нашої, перепрошую, "політбляеліти") ділять між собою їхній ром, віскі та вино. Але це ще не все. Ситуація погіршується тим, що всі напої практично завжди бармени наливають в 200-грамові пластикові стаканчики (зрідка в скляні) з ох..ним недоливом. Попробував якось взяти відразу чи то 5, чи то 6 таких склянок джину (по одному, як вже зазначав, його не рекомендується пити через почуття огиди. А 6 відразу - набагато краще) - налили, але подивилися з осудом. То більше не пробував. Просив 2-3 і підсилав куму також взяти 2-3.
3. Трохи достали своєю нав"язливістю "єгипетські мальчікі та дєффачкі", котрі ходили по території готелю і чіплялися до всіх, кого бачили, з метою зблатувати на сеанси SPA. Я це все вирішив досить елегантно, сказавши при першому ж знайомстві, що я - раб двох господинь і не вирішую таких серйозних питань. І що згідно статусу раба мені не положено мати при собі бабла та розпоряджатися ним. А мої "господині" конкретно "висіли на мороз", типу "не розуміємо ні рос., ні англ. мови!".
4. Поїздка в місто Наба. Власне туди їздили з метою купити тур в Єрусалим для дружини та куми. Сцуко, араби, мля!!! Нам замало чим не впарили геть усі торгові ряди з нерухомістю включно. І замало чим не купили в мене жінку та куму :). За 500 верблюдів (сумарно). А я ж чесно попереджав мадамів, що торгуватися не вмію, не люблю і не буду 8-). Коротше, куму там араби облапали конкретно :)))
Але як би там не було, тур в Єрусалим ми купили. Десь на 20 баксів дешевше, ніж це можна було зробити в готелі (ггггггггггг). У відносних мінусах:
Частина четверта (про Єрусалим. Коротка, бо я там не був, а було жіноцтво)
Екскурсія у жіноцтва зайняла трохи більше доби (я засікав момент їх відходу з готелю і прибуття назад в готель). Повернулися такі одухотворені, що "мама дорогая!". Ну і добре. Я щиро порадів за них. Їм повезло з гідом, і побували вони в максимумі можливих місць (за такий час). Дорога автобусом з Шарму + час проходження митниці в місті Таба в одну сторону в них займала десь 6-6,5 годин. Тобто на, власне, "подивитися" лишалося десь 12-13 годин часу. Казали, що як для одноденної екскурсії - це супер. Ще й у Мертвому Морі "скупалися" (я б радше сказав "замочили дупи", бо там, судячи з фоток, дупи провалюються як в пухову перину, а все тіло лишається зверху, ггггггг)
Btw, дві передостанні фотки - це Стіна Плачу ("жіноча" її частина, бо "чоловіча" - окремо), останні - Голгофа (під склом, щоби не розтягували на сувеніри).
Частина п"ята (повернення. Суперкоротка)
Без проблем. Все як і очікувалося. Нічого екстраординарного, про що варто було би писати для Інет-кам"юніті, не відбулося. З Божою допомогою повернулися всі живі, здорові та задоволені.
Якщо ніц не зміниться, то наступний рік, з Божою поміччю, в мене пройде під гаслом "Лісової мавки древлянщини". Тобто глухомань в трикутнику Польща-Білорусія-Україна (Волинь, край Шацьких озер). І ніяких Світязів та Пісочних! Саме глухомань!
Преамбула
Отож, минулого року, повернувшись десь в кінці серпня з двохтижневої відпустки з Криму (Коктебель), я офіційно заявив дружині, що ноги моєї більше не буде в Криму мінімум 5 років. Малася наувазі "звичайна" сімейна поїздка "відпочити на морі" (aka "посмажити сало на пляжі"), а не більш активний відпочинок типу якогось екстріму, чи туристичної мандрівки по Кримським горам. Бо задовбав совок в дошку. Хоча вважаю себе здатним абстрагуватись від неприємного, проте за 2 тижні воно пройняло аж до печінок.
Ну так от, дружина мене підтримала на всі 100. І ще тоді подумалось про Туреччину, чи Єгипет. Але не більше як на тиждень. Бо і для дружини, і для малого, та й для мене довший термін на одному місці - це вже конкретний напряг. А тиждень - саме воно.
Коротше, з плином часу до числа наших однодумців приєдналася кума Люда, котра хрестила мого Андрія. І сама по собі сколотилася наша невелика "бригадка" з трьох дорослих і однієї дитини. І я із задоволенням віддав на відкуп жіноцтву організаційний аспект в цьому плані. Обмежуючись точковими консультаціями, вичитаними з різних Інтернет-форумів.
Отож, повторюсь, спочатку вибір був: Турція vs Єгипет. На користь таки останнього зіграло два факти:
1. Спільна "хотєлка" дружини та куми під час майбутньої відпустки побувати в Єрусалимі хоча би в рамках одноденного екскурсійного туру. Виявилось, що з Єгипту така екскурсія обійшлася би приблизно в 2,5-3 рази дешевше, оскільки з Туреччини до Ізраїлю можливим було би добиратися тільки літаком. А з Єгипту запросто пропонувалася також поїздка на автобусі.
2. Уважне вивчення погодних умов в очікуваний період відпочинку (жовтень місяць) нарівні з консультаціями на Інтернет-форумах однозначно говорило на користь Єгипту.
Так що вирисувався Єгипет.
Далі моє жіноцтво стало вивчати пропозиції туроператорів. Я лише прикидував цінові пропозиції, знову ж таки консультуючись на форумах та порівнюючи з пропозиціями спеціалізованих сайтів туроператорів. Ну і стало ясно, що різниця між пропозиціями різних великих (а саме з ними мені порадили зв"язуватись) туроператорів складає до 100 доларів США. Що, ясний пень, було для нас непринципово.
Коротше, у Рівненській філії "Галопом по Європах" були придбані путівки (8 днів + 7 ночей) в Шарм Ель Шейх по ціні:
а) одна путівка (я з дружиною та 3-хрічним сином) - 2100 доларів США
б) друга путівка (кума Люда) - 775 доларів США.
Пізніше виявилось, що "Галопом по Європах" виступав партнером оптового туроператора "Туртесс", котрий, починаючи з аеропорту Борисполя і ним же закінчуючи (на зворотньому шляху), нами опікувався надалі.
Частина перша (як добирались до Шарму)
Отже, різними шляхами (я вже на той час був тиждень в Києві згідно свого робочого графіка, а дружина з кумою та сином приїхали з Рівного маршруткою) зібралося нас четверо десь біля 00-20 в неділю на Південному залізничному вокзалі Києва. І тією ж Рівненською маршруткою прекрасно добралися до Борисполя (бо там 8 чоловік туди їхало. То всі скинулися по 35 гривень і нас довезли до аеропорту).
В аеропорті ще слід було чекати близько години, бо документи (квитки та підтвердження на готель etc) видавали з віконця "Туртесс" прямо в аеропорту з 02-00 ночі. А виліт в нас був запланований чартером о 04-00 ранку.
Коротше, окрім знаменитих трахнутих на всю голову черг до митного, паспортного контролю та до пункту здачі багажу нічого особливого в пам"яті не залишилось. Окрім магазину Duty Free, де я відразу був загіпнотизований моїм улюбленим сортом віскі "Джек Деніелс". Конкретно літровою його пляшкою за 20 євриків. Але доки встиг впасти в короткочасний ступор, то ще направив куму Люду до стійки з правильною текілою "Pepe Lopez" за 18 євриків літр. Проте вже не встиг проконтролювати її покупку, і тому ніяк не вплинув на те, що замість сорту "срібний" вона придбала "золотий". Ну та Бог із ним.. Це не сильно зашкодило, бо (забігаючи трохи наперед) в Шарм Ель Шейху ця текіла розбилася у куми в пакеті :-ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ. Необережно десь стукнулася об цементну підлогу і "Ізя - всьо!" :((((((((. Я встиг лише трохи менше як півлітру врятувати, терміново звільнивши пластикову пляшку (0,5 л) від недопитої мінералки і переливши туди залишки текіли з кулька.
А! Ще мушу відзначити один безперечний позитивчик. Сподобалося відношення екіпажу Боїнга-737 (Міжнародні Авіалінії України) до пасажирів. Я колись літав з МАУ, то повинен сказати, що з того часу вони виросли (у сервісі) конкретно! Те ж саме скажу і про зворотній рейс. Просто молодці. Доброзичливі, приємні, уважні, з пасажирами розмовляють на тій мові, якою до них звертаються, посміхаються - просто пєстня! Оце вже Європа, мля. Куди приємніше з ними, ніж з тими ж, наприклад, стюардесами з British AirWays, у котрих не молоді та приємні жінки, а якісь 43-хрічні гомункули-термінатори. У котрих не те що посмішки не видавиш, а навіть від їх погляду та голосу мимовільно хочеться признатися у причетності до трафунків 9-го вересня 2001 року.
Частина друга (дорога з аеропорту, поселення)
Прилетіли в Шарм (в польоті літак знаходився точно по графіку - 3 години 40 хвилин). Пройшли різноманітні контролі (трохи задовбало заповнення анкет, але плюсом було те, що можна зхалтурити і далеко не всі графи заповнювати). До речі, порядки у них з митним та паспортним контролем набагато кращі за наші. Маються наувазі бюрократичні процедури, котрі займають куди менше часу, ніж у "рідному Борисполі". Сіли в автобус і нас повезли до різних готелів (бо натовп мав путівки не в один, а в різні готелі. Ну, типу, хто які замовляв..). Див. кілька фоток по дорозі:
По дорозі російськомовний приязний та усміхнений гід-єгиптянин травив щось там в мікрофон про Карпати та про сніг. Як він, мовляв, то все любить і хоче приїхати на відпочинок в цьому році до нас в гори. Розвезли народ по їх готелях і останнім був наш Rehana Resort.
Тут нас чекала чи не єдина напівсерйозна "засада". Мається наувазі саме поселення. Прочекавши на reception мабуть з години 2-2,5 більшій частині публіки почав уриватися терпець (особисто ми трохи заспокоювали нерви текілою. Вірніше, нерви заспокоювало жіноцтво, а я просто насолоджувався нею :)).
Час від часу гід гасив пожежі скандалів якимись обіцянками, але хмари конкретно скупчувалися. Проблема, наскільки я зрозумів, була в тому, що в готелі саме на той час не виявилось вільних місць (потім я подумав, що це могло бути не тому, що із самого початку наш туроператор лоханувся, а тому, що вже проживаючі люди тупо в останній свій день продовжували собі проживання. Ну і, звичайно, вони користувалися більш високим пріоритетом, ніж новоприбулі. Але це лише моя гіпотеза). Одним словом десь через 2-2,5 години наш гід, слізно вибачаючись, запропонував нам інший готель, Rehana Royal Beach. Тобто замість готелю 4+ нам запропонували готель з повноцінними 5-ма зірками :). Жоден не відмовився і (знову забігаю наперед) був правий 8-). Оскільки мало того, що новий готель був більш шикарним, але й просто був розташований на березі Червоного Моря. А попередній вважався "2-ою лінією" (хоча при підписанні угоди "Галопом по Європах" клялися, що це "перша лінія").
Проте і в новому готелі нас чекала така ж фігня! Десь 1,5 години ми тупо чекали на рецепції, аж доки я особисто не підійшов до гіда і, вказуючи на сплячого на дивані малолітнього сина, не почав підвищувати голос.
За 15 хвилин до нас підійшов готельний "бой" (єгиптянин років 40-ка, але потім виявилось, що вони виглядають набагато старші своїх років. Завдяки сонцю та постійній спеці), забрав наші "баули" (дві не дуже великі сумки на колесах + кульок з осіннім одягом) і провів до номерів. Нам з дружиною та сином попався номер із сакральним числом 3015. У куми виявився теж містичний номер - 3024 8-).
Розглянувшись по номерах ми всі цілком заспокоїлися, переодяглися, вийшли на типу мезонін (ну, власне, не мезонін, а ніби балкон першого, наземного, поверху. Не знаю як воно правильно називається), і я розпечатав "Джека Деніелса"...
Частина третя ("А ну поехали, красивая, кататься!" /(С)/)
Стандартна фігня. Купання, загоряння, обжираловка etc.
Тезисно із того, що заслуговує на увагу:
1. В морі повноцінно купатися неможливо. Десь із 120-150 метрів від берега - глибина 20-30 сантиметрів. В час припливу - до 50-60. Далі - різкий обрив і 30-метрова глибина, до котрої місцева "служба порятунку на водах" нікого не підпускала.
Окрім того без спеціального взуття з прорезиненими підошвами ходити по тому дну на мілководді категорично не рекомендується. Гострі корали це ще фігня. Там просто дофіга всякої живності. Дружелюбної, і не дуже.
Я одного разу не полінувався і підняв із піску якогось на перший погляд гарного молюска у вигляді закрученої спіраллю конуса. Він трози зіщулився, висунувши назовні конкретний коричневий кістяний двогострий "кинджал" довжиною 1,5-2 см. Наступивши босою ногою на такий можна бути впевненим - мало не покажеться. А ще згадав, що колись в школі на уроках географії читав, що деякі такі екземпляри на вістрі своїх "кинджалів", "голок" та "мечів" можуть мати отруту. Ну його нафіг, одним словом. Для приколу та фоток я кілька разів, ступаючи дуже уважно, зайшов в море і навіть ліг спиною на дно, але потім мені цілком вистачало басейнів на території готелю. Їх там було просто дофіга. Практично всі сполучені між собою. І деякі примикали до барів з алкоголем (про місцевий алкоголь скажу окремо 8-).
2. Місцевий алкоголь. Х..ня повна все, окрім місцевого пива. Пиво можна запросто пити. І навіть після певної звички (півдня цілком достатньо) насолоджуватись. На другому місці після пива - мерзенний джин. Але розрив між першим та другим місцем - величезний. Третє, четверте та п"яте місця в довільному порядку (важко встановлювати якісь приорітети для сортів лайна. Так само як, наприклад, для нашої, перепрошую, "політбляеліти") ділять між собою їхній ром, віскі та вино. Але це ще не все. Ситуація погіршується тим, що всі напої практично завжди бармени наливають в 200-грамові пластикові стаканчики (зрідка в скляні) з ох..ним недоливом. Попробував якось взяти відразу чи то 5, чи то 6 таких склянок джину (по одному, як вже зазначав, його не рекомендується пити через почуття огиди. А 6 відразу - набагато краще) - налили, але подивилися з осудом. То більше не пробував. Просив 2-3 і підсилав куму також взяти 2-3.
3. Трохи достали своєю нав"язливістю "єгипетські мальчікі та дєффачкі", котрі ходили по території готелю і чіплялися до всіх, кого бачили, з метою зблатувати на сеанси SPA. Я це все вирішив досить елегантно, сказавши при першому ж знайомстві, що я - раб двох господинь і не вирішую таких серйозних питань. І що згідно статусу раба мені не положено мати при собі бабла та розпоряджатися ним. А мої "господині" конкретно "висіли на мороз", типу "не розуміємо ні рос., ні англ. мови!".
4. Поїздка в місто Наба. Власне туди їздили з метою купити тур в Єрусалим для дружини та куми. Сцуко, араби, мля!!! Нам замало чим не впарили геть усі торгові ряди з нерухомістю включно. І замало чим не купили в мене жінку та куму :). За 500 верблюдів (сумарно). А я ж чесно попереджав мадамів, що торгуватися не вмію, не люблю і не буду 8-). Коротше, куму там араби облапали конкретно :)))
Але як би там не було, тур в Єрусалим ми купили. Десь на 20 баксів дешевше, ніж це можна було зробити в готелі (ггггггггггг). У відносних мінусах:
- дорога "туди" на таксі - сумарно 25 баксів (бо пересідали з одного на друге)
- дорога "назад" на таксі (домовились з останнім, щоби в 13-00 нас чекав) - 8 баксів. Чому так мало - коли мене таксист запитав, показуючи на куму та на дружину, "твоя два жена?", то я ствердно кивнув головою. А потім ще ввійшов в роль і прикрикнув в якомусь епізоді на дружину "молчи, женщина!". То таксист мені навіть руку потиснув :)))
- випив в чайхані 2 пляшки пива, жіноцтво 0,5 мінералки, син шклянку соку манго - 36 баксів :-ООООООООООООО. Тут кинули нас конкретно. Але якби ми ще нічого не пили, то можна було б якось торгуватися, а не тоді, коли рахунок принесли...
- "впарили" нам зовсім не потрібні (спочатку) духмяні олії - 36 баксів
- купив арафатку (з натуральної бавовни, бо "хімія" дешевше набагато) - 8 баксів
- жінки покупляли всяку фігню (магнітики, тапочки etc) - ХЗ скільки потратили, але не дуже багато
Частина четверта (про Єрусалим. Коротка, бо я там не був, а було жіноцтво)
Екскурсія у жіноцтва зайняла трохи більше доби (я засікав момент їх відходу з готелю і прибуття назад в готель). Повернулися такі одухотворені, що "мама дорогая!". Ну і добре. Я щиро порадів за них. Їм повезло з гідом, і побували вони в максимумі можливих місць (за такий час). Дорога автобусом з Шарму + час проходження митниці в місті Таба в одну сторону в них займала десь 6-6,5 годин. Тобто на, власне, "подивитися" лишалося десь 12-13 годин часу. Казали, що як для одноденної екскурсії - це супер. Ще й у Мертвому Морі "скупалися" (я б радше сказав "замочили дупи", бо там, судячи з фоток, дупи провалюються як в пухову перину, а все тіло лишається зверху, ггггггг)
Btw, дві передостанні фотки - це Стіна Плачу ("жіноча" її частина, бо "чоловіча" - окремо), останні - Голгофа (під склом, щоби не розтягували на сувеніри).
Частина п"ята (повернення. Суперкоротка)
Без проблем. Все як і очікувалося. Нічого екстраординарного, про що варто було би писати для Інет-кам"юніті, не відбулося. З Божою допомогою повернулися всі живі, здорові та задоволені.
Якщо ніц не зміниться, то наступний рік, з Божою поміччю, в мене пройде під гаслом "Лісової мавки древлянщини". Тобто глухомань в трикутнику Польща-Білорусія-Україна (Волинь, край Шацьких озер). І ніяких Світязів та Пісочних! Саме глухомань!
Немає коментарів:
Дописати коментар