Звіт про рибалку

Вчора я вже публічно тішився сьогоднішньою поїздкою на рибалку :).

Одним словом, як і запланували з братом, я виїхав першою маршруткою "Рівне-Деражне" (о 05-45). А брат підсів в с.м.т. Клевань на зупинці "Госпіталь інваладів та ветеранів".

О, забув! Передовсім я зробив велику дурницю - добряче поснідав. Тож коли йшов пішки на наш залізничний вокзал (там одночасно і приміський "маршруточний" вокзал знаходиться), то, власне, не йшов, а плівся. Без будь-якого ентузіазму. І дико хотілося плюнути на все, повернутися і завалитись спати. Весь ентузіазм забрав шлунок, пораючись із завданою йому роботою. І знав же ще з армії - ніколи не можна йти на марш з ситим (ба, більше того - перевантаженим!) шлунком. А ось так вляпався... Здорово допомогла літрова фляжка мінералки. Тонізувала прекрасно. Тож, вийшовши з братом з маршрутки, я став почувати себе незрівнянно краще :).
Коротше кажучи, вийшли ми ось тут:

і пішли собі на заплановане місце початку рибалки - до шлюзу (див. внизу серію фоток "по дорозі". З різних ракурсів). Йти було недалеко - максимум 1,5 кілометри лісом та лісовим берегом озера.

А ось, власне, наша стартова позиція - шлюз (див. внизу):


Фотка внизу - це продовження річки Путиловки, якщо дивитися з правої сторони шлюзу.

Поки я робив всі ці фотки, то брат на мормишку вже піймав штук 10 невеликих карасів. Ну, таких, грамів по 60-80. Он який задоволений був (див. фото внизу) :

Далі Тарас піймав на мормишку ще, мабуть, з десяток таких самих карасиків. А в мене за весь час була лише одна хватка на білу вертушку (не приймаючи до уваги верховодку, котра тупо попалася на трійник при черговому закиді :))).
О, забув сказати, рибацького народу було не вельми багато - чоловік з 6 мабуть, не більше. З них спінінгістів - троє. Двоє з них піймали на твістер по одній-дві маленькій щучці грамів по двісті, а от третьому, молодому пацану, повезло більше. Окрім, здається, двох таких "карандашів" він на наших очах витягнув із зілля щучку десь грамів на 500-600.
І ото все.
Ніхто більше нічого не піймав.

Потроху народ почав розходитися/роз'їжджатися, і ми з Тарасом також плюнули, бахнули по 150 грамів настоянки на прополісі, запивши джерельною водицею та закусивши сальцем з помідорами, і вирішили рухатися в напрямку сільської автобусної зупинки, обходячи де полем, а де лісом чарівне озеро з південного боку (див. фотки внизу):

А проміжною метою для нас була ось ця місцина (майже зруйнований місточок через річку Путилівку):

Ні-ні! Ми не планували його переходити. Там ми просто сіли і ковтнули ще по 150 :)))).
Ну і далі вже пішли прямо на автобусну зупинку с. Мочулки. Внизу зображено дві фотки цього нашого шматка дороги. Причому на другій видніється сільський (Мочуленський) міст через р. Путилівку, від якого до зупинки рукою подати (метрів 200, мабуть).


Ну і на останньому фото вид із зупинки в сторону, з якої мала прийти маршрутка на Рівне:


Ну, власне, от і все. В активі - порядка 20-ти карасиків загальною вагою біля кілограма, та купа прекрасного настрою. В пасиві - непіймана щука під 5-6 кг 8-). Але ми з Тарасом прекрасно знаємо, що нашу рибку жодна жива душа на планеті не виловить. Вся наша рибка чекає на нас. І рано, чи пізно вона нам таки попадеться :).